Нас чекали 17 років

Після того як зеленоока вродлива покутянка Оксана привела на світ четвірню, про подружжя з Печеніжина Коломийського району дізналися не тільки в Україні, але й далеко за її межами. За них молилися в Польщі, Італії, Америці... Коли 45-річному підприємцеві Василеві Кучирину сповістили з Києва по телефону про народження чотирьох діточок, прилетів, немов на крилах, до столиці. 17 років у них не було дітей. Нарешті таке довге, але не зрадливе чекання Бог нагородив сторицею. Родинна подія стала національною сенсацією. За статистикою, четверо з являються на світ лише в однієї з двох мільйонів подружніх пар!

Подружжя Кучириних - віруючі люди. 2006 року, в серпні, пані Оксана вирушила пішки до Зарваниці з молитвою-проханням стати матір'ю. Не обминула й жіночого монастиря на Анниній горі в чернівецькому селі Вашківцях. А через декілька місяців її мрія здійснилася.

І хоча багатодітна мама, яка щойно повернулася зі столиці, через брак часу неохоче спілкується з журналістами, все ж із поваги до "Коломийського вісника" дещо розповіла авторці цих рядків, готуючи малятам їжу.

Як жартували столичні лікарі, до запуску космічного корабля так не готувалися, як до пологів прикарпатської породіллі. Народилися немовлята на 29-ому тижні вагітності, за допомогою кесаревого розтину в четвертому пологовому будинку на Оболоні (Київський центр репродуктивної і перинатальної медицини). Важили: 1080 г. 1300 г. 1370 г. 1390. Виходжували двійняток Даринку й Іванка та близняток Миколку й Василька в українській дитячій слецлікарні "Охматдит" (охорони материнства й дитинства), де й охрестили. Упродовж трьох місяців до пологів і понад три після перебували під постійним наглядом професорів, а ті відзначили, що за ЗО років праці в "Охматдиті" така подія - вперше.

- Я плакав, - зізнається глава сімейства Василь Кучирин, - коли побачив, як майже сотня лікарів боролися за життя наших дітей. Та й не тільки вони турбувалися. Заступник київського мера Ірена Кільчицька координувала допомогу, міністр охорони здоров'я Юрій Гайдаєв також знав про породіллю з Печеніжина.

У часі моїх відвідин привітної оселі Кучириних немовлят обстежувала лікар-педіатр Печеніжинської міської поліклініки Валентина Ган, яка щодня спостерігає за їхнім розвитком. Вона зауважила, що діти поправляються, важать понад 4 кілограми.

Батьки щодня витрачають півсотні гривень на дитячі харчові суміші, півсотні на памперси, ще десятку на очищену воду "Малятко"... Приходять дві няньки, і це теж, мабуть, щось коштує.

А як сприяє в таких випадках держава? Скажімо, чи зараховують працю няньок у трудовий стаж? Чим допомогла районна влада? Цікаво згодом довідатись і про це.

Пані Оксана, вихователь Печеніжинської школи-інтернату, особливо вдячна столичним лікарям, а також акушеру-гінекологу Коломийського пологового будинку Оресту Кучирину, фахівцям Івано-Франківського центру репродукції людини Володимиру Воробію й Лесі Николин.

- Бажаю всім жінкам оптимізму, - на завершення додала вона, - ніколи не втрачати надії, віри в себе, в своє покликання бути жінкою, дружиною, матір'ю. Хай не зводять чоловіки закоханих поглядів зі своїх дружин навіть через роки. Я вдячна Богові, який почув мої молитви і подарував нам трьох синів і донечку.

Автор: Мирослава ГРУШЕВСЬКА
Обговорити на форумі