Водичка-йорданичка...

Кульмінацією святкування Йордану в церкві є занурення священиком хреста в воду. Після цього вона стає освяченою. За давньою традицією, церемонія відбувається просто неба — на берегах річок, ставків, струмків чи озер, біля вирубаних напередодні і встановлених біля ополонок льодяних хрестів. Нерідко їх обливали буряковим квасом для краси. Прикрашали хрести барвінком і гілками смереки.

У містах і селах влаштовувалися багатолюдні хресні ходи до водоймищ чи річок. Несли ікони і хоругви, запалені «трійці» — три свічки, перевиті зіллям васильку, чебрику чи інших квіток. У небо одночасно випускали голубів, прикрашених стрічками з кольорового паперу...

Перед вечерею на голодну кутю батько, син чи батьків брат ходили зі свічкою по обійстю, кроплячи свяченою водою будівлі і всю худібку, писали крейдою чи вапном хрести на воротах та дверях, захищаючи всіх і все від нечистої сили...

За погодою на Йордан планували сільськогосподарські роботи. Якщо цього дня дерева були вкриті інеєм, то навесні у відповідний день тижня висівали яру пшеницю, щоб була густою і дорідною. Коли погода сонячна й погожа — посіви будуть чистими, коли ж похмура — слід очікувати багато «сажки» (хвороби злакових)...

Свячена водичка-йорданичка вважалася помічною від усяких недуг. Її зберігали і використовували для поліпшення здоров’я. Із власного досвіду знаю, що, перебуваючи в господарському приміщенні далеко від помешкання, не маючи чим загасити спрагу, — випив позаторішньої свяченої води. Почувся на силі і не мав ніяких, як мовиться, негативних наслідків.

Автор: Б.Фіголь, "Галичина"
Обговорити на форумі