Гордість краю: Артист, режисер, педагог

Мальовничий край, покутська низина. Сивий Прут, пройшовши карпатські пороги і стрімкі схили передгір'я, стомлено приліг тут перепочити, плавно несучи свої води у Дунай. А далі на північ — родючі землі, чепурні обійстя. Тут мешкають працьовиті люди—ґазди й господині, які своєю повсякденною працею роблять рідне село все кращим і заможнішим.

Саме на цій благодатній землі, в Семаківцях, народився заслужений артист України, професор Київського національного університету культури і мистецтв, багатогранна творча особистість Дмитро Семенович Чайковський. Ще з материнським молоком майбутній митець увібрав любов до рідного краю, до народної творчості, ріс розумною і цікавою дитиною. "Рівних Дмитрові по науці в цілій школі не було", — згадує його однокласник Дмитро Чобанюк.

Побачивши неабиякі синові здібності, мати продала землю і дала Дмитрові можливість продовжити навчання у Львівській малій духовній семінарії. Потім хлопець студіював науку в Коломийській гімназії, опісля — у приватній художній школі Ярослава Лукавецького (випускника Краківської академії мистецтв). Мрія дитячих літ — стати артистом і режисером — привела Дмитра Чайковського на акторський відділ Київського театрального інституту (курс народного артиста УРСР В.Вільнера).

З радістю та надіями на оновлене майбутнє вітав він прихід на Прикарпаття східних братів — як багато хто з молодих інтелігентів, які ще не знали реалій комуно-більшовицького режиму. Реалії не забарились: за вільнодумство Дмитра Чайковського арештували. На суді він чесно зізнався у своїх переконаннях: любити материнську пісню, батьківську мову, рідні традиції. Виявилось, що це — не тільки гріх, а й великий злочин. Мовою московських слідчих це називалось українським буржуазним націоналізмом, — за що й засудили його за відомою статтею 58.10а. Відбував покарання в м.Колнашево Новосибірської області. Там і почалась його трудова діяльність — у евакуйованому українському Миколаївському музично-драматичному театрі. З ним і повернувся згодом на Україну.

Поновилось активне студентське життя. Дмитро Чайковський отримував за старанність персональну стипендію. Поновив навчання в Київському театральному інституті на 3-му курсі (1943—1947 рр.), який закінчив з відзнакою. Продовжив навчання у цьому ж закладі на режисерському відділі.

Дмитро Семенович — творча особистість. Викладав режисуру та майстерність актора у Київському культосвітньому училищі. У різні роки був актором і асистентом режисера Київського театру юного глядача, Житомирського обласного музично-драматичного театру, режисером Івано-Франківського обласного театру, головним режисером Хмельницького обласного музично-драматичного театру, режисером Київського державного музично-драматичного театру ім. І.Франка, режисером Київського театру юного глядача.

Його творчість втілювалась у найсміливіші задуми. Дмитро Чайковський успішно здійснив постановку вистави "Суєта" за однойменною п'єсою І.Карпенка-Карого. У планах були нові спектаклі. Однак, не так сталося, як гадалося. В Міністерстві культури України зняли з високої посади одного впливового чиновника. І для отого невдахи почали шукати свіжу посаду. І впав їхній погляд на УТЮГ — український театр юного глядача... А Дмитрові Чайковському в центральному комітеті компартії сказали: "Ви — досвідчений режисер, можете багато чому навчити студентів, умієте працювати з молоддю, а тому рекомендуємо вам перейти на викладацьку роботу в інститут культури". Не знаючи причин такої несподіваної пропозиції, він почав заперечувати, виявляти свою незгоду. Тоді чітко і прямо прозвучало: "Якщо не хочете, то не будете ні режисером, ні викладачем. Вибирайте...". Дмитро Семенович змушений був піти в інститут культури і читати лекції для майбутніх режисерів художньої самодіяльності.

Згодом заслужений артист України Д.Чайковський був головним режисером Івано-Франківського обласного музично-драматичного театру ім.І.Франка. Багато глядачів і донині пам'ятають прекрасні спектаклі за п'єсами "Птахи нашої молодості", "Суєта", "Біла лілія". "Закон вічності" та інші. А загалом Дмитро Семенович здійснив у театрах України понад сотню режисерських постановок.

Дмитро Чайковський здобув титул заслуженого артиста України, нагороджений орденом "Знак пошани". Він — автор навчальних посібників з режисури, низки рецензій і критичних статей у часописах "Український театр", "Культура і життя", видав окремою книгою навчальний посібник "Режисерський задум вистави". Критики вважають Дмитра Чайковського режисером так званого психологічного театру, режисером-педагогом, який намагається допомогти акторам осягнути глибину і зовнішню виразність образів, які вони створюють; який прагне вивести вистави українського театру з полону побутовості та мелодраматичності на шлях проблемно-психологічної та образно-виразної вистави, на ґрунт розширення репертуару і новаторських творчих шукань.

Ще в молоді роки Дмитро Чайковський особливо любив пісню, котра починалася широко, вільно: Над Прутом у лузі хатчина стоїть, Живе тім дівчина хороша, як цвіт... Думав Дмитро, що та пісня — про його вродливу старшу сестру та їхню батьківську хату. І був певен, що пісня ота — народна... Тепер же знає, що слова до неї (а, може, й музику) написав поет-священик. Сидір Воробкевич, прапрадід якого жив колись у Семаківцях. А рідна хата "над Прутом у лузі" залишилася у немеркнучих спогадах.

Своє 85-річчя Дмитро Семенович зустрів при доброму здоров'ї і в творчій праці. Односельці горді своїм великим земляком, вітають його з ювілеєм і зичать йому невичерпної творчої енергії, міцного здоров'я, щасливого довголіття. Хай береже Вас Всевишній!

Автор: Ярослава ЧОРНЕЦЬКА, Галина ТАРНОВЕЦЬКА, "Вільний голос"
Обговорити на форумі