Шлюб захищає інтереси подружжя

Протягом 11 місяців 2007-го в районі зареєстровано 728 шлюбів. Для порівняння, позаминулого, 2006-го, на рушничок щастя стали 705 пар. Найбільше торік відгуляли весіль в Отинії, Печеніжині, Спасі. Законодавством обумовлено шлюбний вік для хлопців з 18 років, для дівчат — з 17, але з об'єктивних причин (вагітність, народження дитини) можна створити сім'ю і в 14 років. Зниження шлюбного віку торік попросили понад десять пар, в одній із них молодій виповнилося якраз 14.

— А здебільшого, — розповідає Наталія Іванівна, дівчата одружуються, досягши 17-18 років, хлопці 20-22. Молодята знаходять собі пару хто за місцем проживання, навчання, а хтось і далеко від рідної домівки. Було, що одна наша землячка поєднала свою долю із марокканцем, а познайомилися молодята в Італії, куди обоє поїхали на заробітки.

Реєстрували наші дівчата також шлюби з італійцями, поляками, здебільшого людьми зрілого віку. Зареєструвати шлюб з іноземцем набагато простіша процедура, а от до уваги тих, хто планує здійснити цей обряд за кордоном: якщо раніше потрібні довідки видавав РАЦС, то, згідно зі змінами до Правил реєстрації від 22 листопада 2007-го, людина сама повідомляє про свій сімейний стан у вигляді заяви, яку посвідчує нотаріально. Тобто, людина сама бере на себе відповідальність за правдивість поданої інформації.

Оскільки мова зайшла про нововведення, то, очевидно, вартує згадати ще й такий нюанс, що зареєструвати шлюб можна у будь-якому відділі РАЦСу, незалежно від місця прописки. До того ж, молодятам дозволяється не самим подати заяву, а доручити нотаріально це будь-кому іншому. Сама ж шлюбна церемонія вимагає присутності як нареченого, так і нареченої, а ось свідки — не обов'язкові. Від часу подачі заяви до реєстрації шлюбу минає місяць.

Здавалося б, вимоги прості, дотриматися їх нескладно ні в часовому, ні в грошовому вимірі, проте дехто зовсім не хоче себе обтяжувати і живе, як кажуть, на віру. Особливо така форма партнерського співіснування популярна у великих містах. Поки молоді люди вчаться, роблять кар'єру, — винаймають спільно квартиру. І дешевше, і зручніше для обох. І — жодних тобі зобов'язань, відповідальності один перед одним. Набридло — розбіглися...

— Якщо молоді люди вирішили жити разом, — розмірковує Наталія Іванівна. — як мати, раджу їм оформити свої стосунки законодавчо. Хоч і кажуть, що штамп у паспорті не гарантує міцності шлюбу, але він захищає інтереси подружжя, особливо це потрібно жінці, яка за вільних умов проживання може виявитися найбільш скривдженою стороною.

Якщо суспільство в цілому може звикати до форми таких стосунків і ставитись до них толерантно, то в кожній конкретній родині вони б мали стати приводом для серйозної розмови з молодятами. Невтручання батьків, ігнорування ситуації з їхнього боку (мовляв, уже дорослі, нехай живуть як хочуть, щоб потім на нас не нарікали) — позиція найлегша, але чи виправдана з морального боку? Та й, напевне, в тих сім'ях, де займалися вихованням дітей, дбали про збереження традицій, моральних чеснот такі ситуації просто не виникають. На щастя, зокрема, в нашому регіоні традицій стараються дотримуватися. І окрім шлюбу в РАЦСІ, вінчаються у церкві. Для декого це данина моді, але більшість щиро вірить, що обітниця перед Богом допоможе зберегти їхній шлюб. За 11 місяців 2007-го у районі розлучилось 311 пар, у 2006-му — 301. Декотрі з них прожили спільно лише рік, а дехто — і 30. Причини — матеріальні нестатки, відсутність окремого житла, зловживання алкоголем, подружня невірність... Словом, з роками нічого не змінилося. Ті ж сім'ї, в яких чоловік чи жінка, дбаючи про добробут, майбутнє дітей, у пошуках заробітку виїжджають за кордон, теж дуже часто розпадаються. Бо люди, віддалені один від одного, відвикають, стають чужими. Міняється їхній світогляд, вимоги і потреби...

Автор: Вікторія КОХАН, "Вільний голос"
Обговорити на форумі