Пастки для літератури, або Чи хочуть письменники до влади?

На зорі незалежності України представники інтелігенції були чи не основною рушійною силою. Вони вели за собою націю. Слова письменників були рупором, котрий закликав до змін, їх слухали, їм вірили. Зрештою, їх і переслідували за таку позицію. Оглядаючись на ті події, сьогодні в державі маємо майже ідентичну ситуацію. У часи нестабільності людям бракує ідейного поводиря. Хоча людей мистецтва вже звикли використовувати зовсім з іншою метою. Діячами культури чи літератури готові прикриватися політи

У перші дні 2015 року партія "Правий сектор" звинуватила письменника Юрія Андруховича в антиукраїнській позиції. У партії наполягають, що пропагована літератором відмова від національної ідеї призвела до засилля у владі олігархів, анексії Криму і війни з Росією на Донбасі... 

Ми звернулися до декількох відомих на Прикарпатті письменників із нестандартними для них запитаннями і попросили поділитися своїм баченням можливого тандему "політика - література". На наші запитання відповідають голова Івано-Франківської обласної організації Національної спілки письменників України, літературний критик Євген Баран, письменники Тарас Прохасько і Степан Процюк, а також популярна сьогодні серед молоді літераторка Ольга Деркачова.

- Наскільки, на вашу думку, література сьогодні залежна від політики? Чи має вона вплив на людську свідомість у сьогочасних реаліях?

Євген БАРАН:
- Література в своїй основі намагалася бути суголосною суспільним запитам чи, якщо хочете, потребам. Це одна із тих пасток, в яку вона (література) завжди потрапляє, аби не випадати із кола суспільної затребуваності.
Політики завжди намагалися використати літераторів у своїх ігрищах. У сьогоднішніх умовах така практика стала меншою через те, що з’явилися інші впливи маніпуляції суспільною свідомістю (через засоби масової інформації, інтернетівські мережі). Сьогодні для цієї мети використовуються журналісти, блогери, "професійні майданівські бійці"… Інколи в цей ряд потрапляють модні чи популярні літератори. Вплив літератури на людську свідомість відкидати не можна, але маємо розуміти, що він (цей вплив) є мінімальним, тому що коло читачів серйозної літератури стає дуже вузьким (про кон’юнктурне читво не кажу).

Тарас ПРОХАСЬКО:
- Коли говоримо про теперішню літературу, то потрібно говорити не тільки про белетристику, але й про публіцистику. Цей вид актуальної літератури є, очевидно, найбільш пов'язаний із політикою. Адже це швидка реакція письменників на різні речі, які відбуваються. З іншого боку, це і є той жанр літератури, в котрому автори можуть впливати на формування суспільної думки. Думаю, що загалом література впливає на людську свідомість не так очевидно, як би того хотілося. Вона сприяє формуванню якихось світоглядних і ціннісних речей. Я думаю, що література набагато випереджає українську політику, бо цінності, пропоновані літературою, набагато здоровіші і кращі від тих, які демонструє політика.

Степан ПРОЦЮК:
- Це запитання, які потребують спеціальних досліджень. Хотілося б, щоб українська література була залежною від української людини.

 

Ольга ДЕРКАЧОВА:

- Література - це література, а політика - то політика. Не варто їх взаємоузалежнювати. Політики приходять і йдуть у забуття, а якісний художній текст й письменницьке ім'я лишаються у пам'яті. Час - найкращий суддя, і йому байдуже до вподобань та істерик осіб, що вважають себе політиками. Література впливає не на суспільство, а на окремих людей, мала би впливати і на політичну еліту. Але... Чи є у нас політична еліта? Судячи з девіантної поведінки її представників, дико сумніваюся.

- Чи доводилося вам ставати свідком чи навіть учасником маніпуляції та прагнення використати ваші імена у закулісних іграх чи політичних технологіях, як це сталося із Юрієм Андруховичем? Вас не пробували втягнути у політичне болото?

Євген БАРАН:
- На жаль, так. Особливо у 2006 році, коли ще зберігалися в мені частки довіри до "помаранчевих" політиків, тоді я їздив декілька разів по області у ролі агітатора. Відтак у 2010 році навіть був заангажований у вибори до обласної ради українським реєстровим козацтвом. 

Тарас ПРОХАСЬКО:
- Андрухович є найукраїнськішим голосом у всьому світі. Для українського питання він зробив набагато більше від цілих міністерств. Але такі події мене не дивують, бо наразі український політикум усіх ґатунків перебуває у дикому, первісному стані. Це загальний брак елементарної культури. У всякому разі така ситуація є ознакою нездорової тенденції. Я не вважаю, що Юрка втягнули у болото. Він є достатньо зрілий і здоровомислячий чоловік, не здатний втягатися у дискусії такого штибу. Мене також часто зараховують до постмодерністів, котрі нібито виступають проти національних цінностей. Останнім часом мене частіше звинувачують у потуранні сепаратизму, галицькоцентристських тенденціях. Це моя точка зору, я її не збираюся міняти. Я - літератор і не виступаю як політичний експерт чи лідер політичної сили. Тому я це все спокійно сприймаю і не вбачаю в цьому чогось загрозливого чи небезпечного.

Степан ПРОЦЮК:
- На початку цього століття були такі натяки. Але поступово всі, тією чи іншою мірою, причетні до політики, бачили, що з моєї, як її називають критики, "психоаналітичної" прози користі для політичних пасьянсів небагато. Хоча було чимало спроб очорнити чи спаплюжити мої книги  принаймні на естетичному рівні.

Ольга ДЕРКАЧОВА:
- Ну так, пробували. Один раз навіть використали. Такий собі  політичний діяч подав матеріал до однієї з місцевих газет, в якому прозвучало моє прізвище у контексті одного з кандидатів у депутати. Коли ж я пробувала вимагати оскарження, він мені пригрозив у досить некоректній матюкальній формі, що краще мені мовчати, бо не знаю, з ким зв'язалася. Я лишила їх з їхнім багном наодинці. Влаштувала би їм скандал - був би зайвий піар.

- Цілком очевидно, що невдовзі буде чергова виборча кампанія. Ви готові захистити свої власні інтереси, ставши депутатом якоїсь із місцевих рад?

Євген БАРАН:
- Якщо надійдуть пропозиції від якихось серйозних політичних сил, буду думати. 

Тарас ПРОХАСЬКО:
- Ні, бо я погано знаюся на законодавстві, погано розумію принципи роботи постанов, рішень, надпостанов, додатків до підпостанов. Вважаю себе щасливим на своєму місці і не думаю, що було би краще якось так міняти своє життя. Крім того, я маю страшенний скепсис до владних інституцій.

Степан ПРОЦЮК:
- Письменник не може бавитися у політику. Я не уявляю себе депутатом ні місцевих, ні жодних інших рад. Як говорили древні латиняни, "кожному - своє".

Ольга ДЕРКАЧОВА:
- Ні, у жодному разі. Щоб висуватися самій, потрібні фінансові ресурси, яких я не маю. Відповідно хтось має проплатити це задоволення, і тоді я стану маріонеткою, а така роль - то явно не моя. Зрештою, моє місце серед нормальних людей, а не політиків. Думаю, як письменниця і як викладач я зроблю набагато більше для суспільства та для своєї держави, аніж тоді, коли буду завчено голосувати.