"Коломийські представлення". День третій. Івано-Франківський академічний обласний український музично-драматичний театр імені Івана Франка. Фото-звіт та висновки експертів

"Я бачу цю виставу втретє. Вистава зроблена в етюдній манері і при тому напоєна надзвичайними емоційними всплесками. Ці емоційні хвилі підвладні акторським гарним глибоким і мудрим характерам. Режисеру вдалося їх об’єднати у ритмі, який задають пісня, пластика. Візуальна частина дуже сильна, яка використовує мотанки, а також те, проти чого ніколи не можу встояти людина - дитина (дитина-колиска, дитина, яку несуть, дитина, яка ще в лоні матері, дитина, яка з’являється на фотографії). Нація тоді жива, коли вона думає про дитину. Тут це дуже сильно прослідковується.

Марія Матіос дає можливість використовувати звукоряд інтонаційний, власне, буковинські, карпатські інтонації. Колектив співає пречудово, використовуючи й духовний спів. Вони гарно рухаються, мають дуже гарні обличчя, на яких нема відбитку їдження, побуту, грошовитості. На них є відбиток духу.

Сьогодні ця вистава дуже актуальна, тому що люди стоять на роздоріжжі: кому вірити? Коли це припиниться. В нас діти гинуть, причому найкращі…

Дуже важко прозу перенести на сцену і зробити з цього виставу, справжнє дійство. Це підвласно тільки правдивим емоціям, правдивому режисеру і правдивій любові до цієї землі."

"Я маю щастя бачити цю виставу не вперше. Найбільше відчуття від неї - це, звісно, емоційне відчуття від теми гідності, свідомості, величезної свідомості нації. Найвизначніше, як режисерові приходить до думки втілити сценічно прозорий твір. Це найскладніше… знайти той образ, пронизливу щемливу ноту, яка зробить з літератури театр. Ростислав Держипільський знайшов символ ляльки-мотанки як символ нації. Ця лялька нібито без обличчя, але в ній такий космос. В цьому хресті на обличчі такий символ! Як і в попередніх виставах, які я бачила, мене емоційно струшувало. Тепер знову мене вразив образ труни-колиски - двоєдиний образ смерті і водночас народження. Взагалі це настільки філософський образ: в будь-якій смерті є народження і навпаки. Це коло життя, яке він з літератури перевів у візуальний емоційний образ, що просто душа щемить від цього відчуття.

Написана історія у Матіос, коли треба було лягти у труну, щоб не стати вигнанцем зі своєї країни, але режисер зміг перевтілити цю літературну метафору у театральний образ. Це було стовідсоткове попадання в емоційне театральне поле, яке примушує виставу бриніти емоційністю, театральності, відчуттям свідомості, яке чітко прослідковується у літературі і яке режисер зумів провести у виставі, щоб ми разом зі сценою: всі глядачі відчули себе однією нацією."

"Це була міфопубліцистика. Це чорт знає що. Це жах. Тому що публіцистика проста, елементарна і відразу зрозуміла. Якщо міф, то це коротко, це глибина. Міф - це стислість. Це було так довго - гадала не витримаю. А насправді за 2 хвилини можна було зрозуміти до чого все йде.

Публіцистика - це тема важлива та потрібна, але її потрібно переварити і образно втілити. Це було не образне втілення, це був анекдот. І християнство... і фольклор... все на купу. Не продумано... А це ж мистецтво! Театр і публіцистику я не сприймаю. Я ніколи не бачила хорошої публіцистичної вистави. Публіцистичні вистави бачила, але хороших - ні. Або автор не зрозумів теми, або не захотів працювати. Одне з двох. Нехай собі обирають що в них вийшло.

Сюжету немає. Розмов багато. Дикція - дика. Вони швидко розмовляли... можливо це прийом. Загалом скоромовки це відомий фольклорний жанр. Розумію... Але тоді дикція повинна бути в тисячу разів чіткішою. А у них... А не знаю... Можливо це проблема мого слуху, але я музикант і в мене абсолютний слух. Я половину з того що вони говорили не зрозуміла. І не тому, що це було українською мовою з акцентом, діалектом. Але є сцена і на сцені повинна бути чітка дикція. Не сперечаюся, можливо це був такий прийом, але тоді говоріть так, щоб не потрібно було прислухатися до тих слів, які ви говорите. Дикція жахлива! Це ж фестиваль не Івано-Франківський, не гуцульський, де всі все розуміють, а якщо не розуміють, то це їхні проблеми. Це Всеукраїнський фестиваль! Я бачила цю виставу в Херсоні, те саме неподобство...

Це тільки моя думка. Міф та публіцистика не сумісні. Те що цього не розуміє Матіос, Бог з нею, але мене здивувало, що цього не розуміє Держипільський. Невже він з цього що я сказала нічого не розуміє? Схоже на те. Людина не розуміє елементарних речей. От і все.

На мій погляд, абсолютно не професійна робота театру та режисера.