"Коломийські представлення". День другий. Полтавський академічний обласний український музично-драматичний театр імені Миколи Гоголя. Фото-звіт та висновки експертів

"Для чого люди приходять у театр? Люди приходять у театр, тому що йде живий обмін енергією залу, публіки, акторів, емоцій, думки. Колись Станіславський сказав, що треба для дітей працювати краще ніж для дорослих. Те, що я сьогодні побачила, коли діти були не тільки учасниками. Вони посилали свої емоції, свої думки. У цьому великий плюс цієї вистави.

Що би хотілося побажати? Більш цікавої пластики, більш цікавого візуального вирішення у смислі декорацій, але вигадка тут є: вони використали цікаві світлові ефекти. Актори завжди підуть за режисером і за думкою. Треба, щоб вони повели за думкою. Курбас наполягав, що актор має бути мудрим Арлекіно. Мудрий Арлекіно – це актор, який точно знає, передчуває і сам працює над тим, що буде. Арлекінство полягає у тому, що ти володієш голосом, інтонацією, тілом, звукорядом. Хочу звернутися до акторів театру, новітнього театру, експериментального театру, театру конструктивного, про який мріяли Леся Українка і Лесь Курбас – це кшталт європейського театру, себто мудрості і арлекінства."

"По-перше, Полтавський театр, можливо, використав гарну ідею - інтерактивної вистави, щоб задіяти дітей у дійстві. Вона тут зруйнувала саме дійство, бо якщо герой в образі виходить з сценічної дії і спілкується з дітьми, це, можливо, дітям цікаво поплескати у долоні, постукати ногами, але для маленького глядача зруйнувалася структура казки, вистави. Я думаю, що діти лише запам’ятають як вони стукали, кричали, а самої казки, її суті і моралі діти не знайдуть. До речі, це сталося від того, що надзвичайно проблематична пластика героїв, музичний матеріал, спів записаний фонограмно, тому що коли негативний персонаж співає у казці приємним голосом, це розбиває правдивість образу. Взагалі, всі ці образи схематично згадані. Король не робить драматичного, психологічного спрямування своєї ролі. Йому треба сказати, що цей хліб поганий і він навіть не доходить до того, щоб його спробувати, а потім вже зіграти результат того. Він відразу грає результат. Така схематичність свідчить про те, що у театрі до цієї вистави підійшли спрощено у тому плані як її запропонувати глядачам, тому і вийшло, що актори, граючи результат, не сподіваються на співучасть душевну, а тільки на співучасть зовнішню. Звісно, вона має успіх, але якщо говорити про серйозний твір, то є багато запитань."

"Залишаюся прихильником дитячого театру. В якому розумінні? Мене так навчали: для дітей треба грати як для дорослих, тільки краще. Я не можу сказати, що актори погані, чи ще щось... Сьогодні, в час театрального, технічного прогресу ця еклектика мене зовсім пригнітила. Присутність відео під час вистави було не допомогою, а відхідом назад. Склалося враження, що було назбирано звідусіль по трохи, але жодного відношення до театру, як виду мистецтва, не мало. Мені не зручно про це говорити, адже це колеги, це титанічна праця, але це було ні до чого. А це загравання з глядацьким залом? Така собі інтерактивність. Це не та активність, це паплюжить смак театру. Загравання із глядацьким залом це вже вчорашній день. Куліси одні, на задньому плані відео, згодом якийсь танок, ніби палац, а позаду ще якесь відео на додаток ....це так виглядає жалюгідно. Актори пластичні, талановиті, але все це направлено не так. Краще б вони цими зусиллями поставили нормальну казку, як свого часу Станіславський поставив "Синюю птицу". Це була серйозна річ і актори не перебільшували, не говорили як у мультфільмах...

Мені прикро та соромно, що я був присутній при витраті величезної енергії та коштів..., а воно "в пусту". Ніхто не відкриває для себе нових ідей в дитячій творчості. Я за нормальний, серйозний театр. Театр повинен забути ці старі штампи і грати як для дорослих, але краще!"

Це справді дитяча вистава, це було видно по реакції дітей. На початку зал був шумним, але актори взяли його в руки. У дитячій виставі потрібно вміти захопити глядацький зал і вони це зробили. Мені сподобався інтерактив. Ось ці моменти спілкування із залом були добре вмонтовані в сюжет. Дуже цікаво.

Здалося, що було трохи забагато затягування сюжету. Саме в ці моменти зал втрачав цікавість. Але актори швидко реагували. Інтонація, інтерактивні прийомі збалансували ці затягування."