На Прикарпатті у гірських селах розпочалася масова стрижка овець

Нині гірські села Карпат нагадують суцільну овечі "перукарню". Адже за зиму тварини виділили чимало поту і жиру у вовну. Тому її треба зняти, адже незабаром тварин виженуть у полонини. А до цього часу треба, аби вовна ще встигла підрости.

У стайні господаря Івана Ватаманюка переминаються з ноги на ногу та час від часу блеють семеро білих та троє чорних овець. За 12 годин до стрижки гуцульський ґазда добре погодував тварин, від того часу овечки нічого не їли, бо проводити стрижку краще, коли вівця голодна.

- Коли овець не підстригти, то їм на полонині буде погано, - каже господар. - У них шкіра буде лущитися, якісь паразити можуть завестися.

Перед стрижкою Іван Ватаманюк добре погострив металеві великі ножиці. Робити барану "зачіску" поважний гуцул починає з голови. Згодом переходить на шию, лопатки, пах ноги, яка не зв’язана, та живіт. Далі - боки спина і хвіст. Баранчика господар швидко перевернув на інший бік, знову перев’язав ноги, аби було зручно стригти, та взявся до такої ж роботи.

Під час стрижки чоловік ретельно дивиться, аби не порізати тремтячу тваринку. Та й не можна два рази стригти по одному й тому самому місцю, бо тоді якість шерсті знижується. Утворюється така собі "січка", як називають гуцули.

- Аби шерсть була, ніби ціла шкіра, треба так стригти якнайрівніше і якнайкоротше, - пояснює Іван Ватаманюк. - А для цього треба, аби вівця чи баран були добре вгодовані. Тоді робота легша. Бо на вовні є жир, і ножиці так легко, ніби їздять, біля тіла. Шерсть від жиру стає м’якою її легше зістригти.

Чоловік мусить зробити все так, аби хоча би трішки вовни залишити. Щоби його кучеряві "бідашки", які хоча й мають грубу шерсть, зараз не мерзли. Але допоки тварини будуть йти в полонину, все в них відросте.

Газда, який вже понад 20 років тримає овець, розповідає, що тонкорунних і напівтонкорунних овець стрижуть лише у травні, але у нього вівці карпатські з грубою шерстю, тому їх можна обстригти і швидше. З кожної тварини настригає 3-4 кілограми вовни, яку згодом витрушує, вибирає з неї сміття.

Аби вовна була готова для вироблення з неї, скажімо, ліжників, шерсть миють у теплому мильно-содовому розчині. Робити це треба три-чотири рази. Згодом так само полоскати у чистій джерельній воді. Тоді і запах зникне. А просушену вовну треба ще і чистити, чесати. Це важкий і тривалий процес. Проте гуцули це роблять віками. На жаль, коштує вовна недорого. За кілограм митої на Прикарпатті дають 32-35 гривень, а немитої - 15-17 гривень.