74-й театральний сезон в Івано-Франківську відкриють новою інсценізацією твору М.Матіос

Виставою, яка змушує думати; виставою, у якій кожен з нас побачить, за висловом одного з акторів, себе, відкриє 74-й театральний сезон Івано-Франківський обласний академічний музично-драматичний театр ім. Івана Франка.

Про це йшлося на сьогоднішній прес-конференції керівництва театру та учасників нової постановки, прем’єра якої ознаменує відкриття нового сезону.

Йдеться, зокрема, про інсценізацію твору Марії Матіос «… Майже ніколи не навпаки», прем’єрний показ якої відбудеться 7 жовтня.

«Це дуже очікувана прем’єра, - коментує виставу директор театру і режисер вистави Ростислав Держипільський, - Сподіваюсь, що таким чином ми закриємо триптих, трилогію за творами Марії Матіос. Ні. Коли ми поставили «Солодку Дарусю», не було такого, щоб обов’язково ставити щось друге. Так само, коли ми закінчили роботу над «Нацією», не було такого, щоб коне ставити щось третє. Але знову якимись силами у нас з Марією Матіос відбувається якийсь зв'язок».

Зі слів пана Держипільського, читачі по-різному ставляться до книги «… Майже ніколи не навпаки…» Деякі з тих, з ким довелося спілкуватись режисеру, розповідали, що вона допомагала краще зрозуміти перші дві книги авторки: «Солодку Дарусю» і «Націю». Для акторів же Івано-Франківського облмуздрамтеатру  «… Майже ніколи навпаки…» - це рух далі – якийсь, за твердженням пана Ростислава, «цікавий, новий, експериментальний театр».

«По ідеї «Нація» мала бути заключною, - зазначає директор, - коли ж зайшла мова про продовження, говорили з асистентом режисера і співтворцем нової роботи Олексієм Гнатковським: а про що ж має бути ця робота? Якщо у «Солодкій Дарусі» йшлося про патріотичне піднесення, в «Нації» - про об’єднання нації… Вирішили: найвище від усього може бути тільки Бог, далі – людина, родина. Тому вирішили ставити виставу про людину, яка чинить за Божими законами або проти них, і про родину яка утворює націю».

«Якщо «Нація» - це вистава-молитва, - додає асистент режисера Олексій Гнатковський, - вимолювання гріхів за невинно убієнних, то «… Майже ніколи не навпаки…» - це вистава-молитва – вимолювання гріхів за свій рід – першопричину усіх бід людських».

Як стверджують автори вистави, нова постановка буде «найпісеннішою» з усіх вистав трилогії. При цьому, якщо спочатку планувалось використати лише гуцульські пісні, але в процесі роботи на виставою автори дійшли висновку, що не можна зациклюватись лише на гуцульському фольклорі, а відтак на сцені звучатимуть прекрасні зразки пісенної народної творчості з усіх куточків України.

А ще обіцяють здивувати оригінальним, навіть експериментальним оформленням вистави. За словами Р.Держипільського, вистава вийде двовимірною чи ба навіть тривимірною, де буде своє пекло, своє чистилище і навіть рай, потрапити до якого прагне будь-яка Божа душа. Актори зазвичай гратимуть на другому ярусі цієї тривимірної конструкції і навіть глядачам випаде сидіти у підвішеному чи то піднесеному стані – на висоті двох метрів над сценою.

Як стверджують задіяні у виставі актори – а це практично увесь молодіжний склад театру – ролі у новій постановці для більшості з них є новими, не схожими на те, що їм доводилось грати раніше і кожен відкрив тут у собі якісь нові, незвичні таланти.