Минуло 152 роки від дня повернення Кобзаря на Батьківщину

22 травня минуло 152 роки від дня перепоховання батька українського народу, провідника держави — Тараса Шевченка. З нагоди вшанування цієї дати біля пам’ятника Кобзаря у Коломиї відбувся вечір спогадів “автора України”, - саме так про поета відгукувався політолог Андрій Окара, який стверджував, що “не було б його (Шевченка — прим.) — не існувало б такої країни”.

Урочистості розпочалися з покладання квітів до підніжжя величної споруди Тараса Григоровича представниками міської та районної влади і коломийської громадськості. Того дня оминули промови очільників, а вслухалися в слова заповіту Кобзаря, який виконував міський хор. Варто зауважити, що цьогоріч чиновників, які б з краянами прийшли вшанувати Шевченка, виявилося небагато — семеро провладних мужів та чолі з очільником міста Ігорем Слюзарем та четверо депутатів з 50-ти народних обранців. Проте чимало коломийців долучилися до відзначення 152-річниці повернення пророка України на рідну землю.

Великого поета не стало 10 березня 1861 року. Оскільки Тарас Шевченко помер у м. Петербурзі, тому його й там поховали на Смоленському кладовищі. Але ревний українець хотів, що не тільки його душа, але й тіло були нерозривно пов’язані з рідною Україною, тому його друзі знайшли таке місце, що описане в заповіті Кобзаря, - Чернеча гора в Каневі. Саме з історією перепоховання і ознайомив коломийців голова Коломийського міськрайонного товариства «Просвіта» ім. Т.Шевченка Василь Глаголюк, наголосивши: “Ми повинні пам’ятати свої корені та не дозволити замовчувати історичні події. Тарас Григорович хотів бачити Україну вільною та незалежною, щоб сини та дочки боролися за її долю”.

Окрім декламування Шевченківських творів та виконання пісень на його слова, біля пам’ятника священики відправили панахиду за душу батька українців. Того дня думки линули й до Чернечої гори, де покоїться Кобзар, - це живописне місце за 150 км на південь від Києва, вниз по Дніпру. Все ж місце останнього спочинку підшукали чи не найнезвичайніше у всій Україні. Адже, приміром, Одеська обсерваторія просила 1926 року встановити на Чернечій горі телескоп тому, що атмосфера тут найпрозоріша в країні і за небесними світилами можна спостерігати весь день, а чому — й досі невідомо. Академік Микола Біляшівський записав такі свідчення місцевого жителя: "Шевченко більш усього облюбував гору Чернечу, де тепер його могила, казав: "Оце могила Підкови, отут і мене поховайте". Ще з чималою низкою історичних свідчень присутніх ознайомив о. Зеновій Карась.

Заключним елементом вечора пам’яті стала спільна молитва за рідну землю, з любов’ю до якої жив Тарас Шевченко до останнього свого подиху та поруху і закликав українців так само чинити.