У "Дзизі" проект Андрія САЄНКА-ВЕРГУНА

У суботу 26 листопада о 17 год. у галереї  “Дзиґа” (Львів, вул. Вірменська,35) відбудеться відкриття авторського проекту Андрія САЄНКА-ВЕРГУНА «Пазлодійство» (інсталяція, об'єкти).

Про автора: Андрій САЄНКО-ВЕРГУН, працює в жанрах: живопис, інсталяція, об'єкт, народився 1961 року у Львові.
1980 - закінчив художнє училище ім. І.Труша.
1987 - закінчив ЛДІДПМ.
живе і працює у Львові.

основні персональні виставки:

2010 - «Гра», інстальована графіка, галерея «Дзиґа», Львів
2006 - «Яйце-рай-це», фотопроект, галерея «Грифон», Київ
2006 - презентація проекту «Писанка над Львовом», Львів
2003 - «Вертіго», Фільм-клуб, Лондон
2003 - «Українське» (групова виставка), Галерея 491, Лондон
2002 - Українське посольство у Великій Британії, Лондон
2001 - «12 Християнських свят»", Центр мистецтв «Український Дім», Київ
2001 - «Ab Ovo», Музей українського мистецтва, Києво-Печерська Лавра, Київ
1999 - «Небезпечна зона», БЖ Галерея, Київ
1997 - Вайнінген, Швейцарія
1994 - Центр сучасного мистецтва «Брама», Київ
1991 - Шупер Галерея, Мюнхен, Німеччина

 

---

Пазлодійство на майдані із слоном, Манделою і мандоліною

Звідки він взагалі взявся цей зухвалий пазло-дій? Його не мало би бути у природі! Бо на майдані сучасної «штуки», щільно вимощеної усілякими «ізмами» і «артами», більше, схоже, немає місця таким як він! Там нині хіба що якийсь паз-ел-віртуал здатен наробити велику купу, яку потім розкрутять і продадуть на аукціоні «Соцбі» за енну кількість нулів. Та й вже…

Він же завзято тупцяє на ньому, витанцьовує, пазло-діє з грацією слона у посудній крамниці. Чого вартують ці його пазло-дійські жести, який за ними смисл? Смислу, мабуть, не більше, ніж у змахові слонячого хобота. Але й не менше.

Чуєте, як цієї миті, коли ви байдуже втупилися у пазло-дії, тріщить індійський праліс під вагою кількатонного одоробла, як здригаються довколишні слонихи від його натужного поклику-реву? Ні? Тоді вам нічого робити на цьому празнику жизні! Проходьте собі мимо. В Інтернет, будь-ласка, в Інтернет! «Там знайдете щиру правду, а ще, може, й славу...»

Пазло-діяти означає кинути виклик холодній абсурдності випадку. Що, скажімо, єднає Манделу і мандоліну? Звісно, що! Подібність звучання і тільки. У світі пазло-дій все не так. Тут самого лише співзвуччя мало, тут Мандела жити не може без мандоліни. Його хлібом не годуй, дай лишень вийти на майдан і трохи пограти. Ну, не на контрабасі ж йому грати! Мандела і контрабас… Яка нісенітниця!

Треба, словом, вирвати випадок з цупких лабет ніщо, небуття. Треба протиснутись, прорватись, проштовхатись, протовпитись, пропхатись, проповзти до первісного людського творчого чину. Божественного за своєю суттю. Іншими словами, треба наділити випадковий жест (слово, мазок пензля, крок, помах руки) смислом, одухотворити, вдихнути у нього життя. Відтак випадкові співпадіння стають залізними закономірностями. Бухарі з під гастроному на Придністровській – творцями-пазло-діями. Красуня – «м’ясом» і т.д. Пазло-дія бо стосується всіх і вся. Від індійського слона до львівської кави, від мандоліни до Мандели. Усі можуть бути творцями і об’єктами творчості. Акт споглядання пазло-дії – це водночас акт її творення. Адже «ми восени таки схожі…» Пазло-дії – про цю ось подібність. На «Соцбі» її не купиш.

Невже ви досі не чуєте, як натужно хрипить, очманівши від божественної хіті, слон, який спинається на слониху?!

Пазлодійство – це про справжнє. Справжній, природний, чистий, автентичний, спонтанний. Це епітети, якими треба описувати па-злодійський простір. Якщо тут взагалі треба щось описувати.

Він пробирався сюди, у цей простір, потайними стежками, переважно у сутінках. З обережністю злодія, конокрада. У світі, де немає місця щойно згаданим епітетам, де існує лише «смердюча твань іронії» й віртуальні нулі, інакше, мабуть, не можна. Сам він їх практично ніколи не вимовляє вголос, ці епітети. Хіба що здуру або «по приколу». Бо не його це справа – базікати.

Він ішов до своїх па-злодій ab ovo, через «небезпечну зону» руйнівного і всеочисного вогню, алкогольних прозрінь, правічних символів писанки, невинної чистоти дитячої гри-творчості.

Тридцять з гаком років стежачи за цим шляхом, маю визнати, що це – шляхетний, чесний і гідний шлях. З чим тебе, Саєнку, і вітаю!

Івашко, смиренний базіка, свідок і учасник пазлодійства