друкувати


Прикарпаття: Оновлення Дрогобича

Коломия ВЕБ Портал | Новини та події | 2009-09-30 03:23:05
У вільний час хлопці й дівчата з кількох країн відроджували історичну спадщину багатокультурного міста.

Як зацікавити молодь попрацювати на цвинтарі? Цілий тиждень з молотками й щітками розчищати від землі старі гробівці, відновлювати на них імена й прізвища незнайомих їм людей, які померли 100-200 років тому? Виявляється, що секретом пробудження в молодих душах інтересу до історичної спадщини володіє Центр волонтаріату при дрогобицькому відділенні Міжнародного християнського фонду "Карітас", що означає "любов у дії". "Карітас" ініціює і підтримує різні соціальні проекти, особливо потрібні в "посткомуністичному" суспільстві, де люди звикли покладатися на партію, державу чи на "когось, хто прийде і зробить". Натомість християнський фонд пропонує добрі справи, які можна робити громадою, наново навчаючись взаємодії і взаємній відповідальності у місцевій громаді. Такою справою став міжнаціональний молодіжний табір у одному з найстаріших міст України — Дрогобичі, — де гості з-за кордону дізналися про Україну, а наша молодь повчилася цінувати власне місце проживання.

Путівник про людей. Так склалося, що до табору "Спільна Європа. Вчора й завтра багатокультурного Дрогобича" з’їхалися переважно дівчата. Більшість — із Дрогобича, Львова й Трускавця, а також із Донецька, Польщі, Німеччини й Франції. Постійних учасників було 16, а загалом волонтерів — близько 50. Спершу упродовж кількох днів гуртом складали "альтернативний путівник по Дрогобичу" — яким його бачать молоді люди з різних країн. Цей маршрут для туристів буде виданий різними мовами. "Наш путівник альтернативний, бо про Дрогобич уже багато писали люди з різних частин Європи, — каже волонтер із Польщі Моніка Рудинська, яка вже з рік працює у Дрогобичі й вивчила українську мову. — Ми хотіли тепер розповісти про видатних людей — українців, поляків, євреїв, які жили й творили в цьому місті".

У другій частині табору знайомилися з багатокультурністю Галичини й виїхали на екскурсію до Львова. Оглянули пам’ятки різних культур — собор святого Юра, православні церкви, католицькі костьоли, вірменську церкву, синагогу. Відвідали Личаківський цвинтар. В Українському католицькому університеті зустрілися з відомим громадським діячем Мирославом Мариновичем.

Третя частина табору — праця на одному зі старовинних дрогобицьких цвинтарів на вулиці Трускавецькій. Найстаріша могила там датована 1786 роком. Поряд спочивають українці, поляки, німці, євреї. Воїни УПА і червоноармійці, які волею тодішнього керівництва "тюрми народів" намагалися придушити рух до свободи. Для відновлення вибрали шість найбільш понівечених часом гробівців. Утім так захопилися, що відремонтували аж 16 надгробків.

"Нас навчали професійні каменярі-реставратори з Польщі, — розповідає дрогобичанка Божена Середа. — Ми опанували чимало різних інструментів, від найменших щіточок до молотків і дрилей. Багато гробівців потрібно було відкопувати з землі й відчищати. Частину, де написи, слід було відчищати особливо обережно, щоб не пошкодити. А от задні стінки ми вичісували жорсткими щітками. Було багато різної "хімії": одна речовина від грибка, інша — щоб камінь не вбирав у себе воду. Спочатку було тяжко, руки боліли, але впродовж тижня призвичаїлися". Божена вчиться на факультеті романо-германської філології Дрогобицького педагогічного університету і каже, що коли матиме своїх студентів, то приводитиме їх на Дрогобицький цвинтар. Дівчина брала участь у подібному таборі два роки тому, і нині на кладовищі є гробівці, відреставровані нею. Цього разу Божена приводила з собою молодшого брата, і він теж зацікавився історією.

Кропива на цвинтарі росте з серця. "Якщо говоримо дітям, щоб любили свою землю, то маємо сказати їм, аби подивилися, як вона виглядає, — розмірковує директор "Карітасу" Самбірсько-Дрогобицької єпархії УГКЦ отець Ігор Козанкевич. — Якщо нам не перешкоджає кропива, яка росте врівень із парканами на кладовищі, то в нашому серці — також кропива". Отець каже, що "Карітас" узявся відновити кладовище, аби зберегти пам’ять про людей, що колись жили на цій землі, а також щоб подбати про майбутнє молоді. Дрогобич із його казковою архітектурою й багатою історією сьогодні занедбаний, облуплений, подекуди жахаючий. "Не найгірше те, яким Дрогобич сьогодні є, — каже отець Ігор. — Найгірше буде, коли ми нічого з ним не зробимо".

"Дуже шкода, коли такі гарненькі будиночки, цінні й з мистецького, й історичного погляду, розсипаються, — говорить учасниця табору Катерина Левченко з Донецька. — Люди мають зрозуміти, що це місто їхнє, а не держави. Я вважаю, що це спільна спадщина для всіх українців". Катерина закінчила історичний факультет Донецького університету та Інститут іноземних мов у Горлівці, рік працювала волонтером у Польщі й тепер в Україні планує працювати у галузі неформальної освіти молоді. Дівчина відкрила для себе, що в Дрогобичі перетинається багато культур. "Я була вражена, що німці, приїжджаючи до Дрогобича, найперше ідуть на кладовище, — каже Катерина, — і шукають там могили своїх родичів. Ми відтворювали написи на гробівцях і розуміли, що вони думають і про те, що їхній одноплемінник лежить в українській землі".

Безпечна багатокультурність. Директор відділу розвитку волонтаріату та побудови громадянського суспільства "Карітасу України" Артур Деска, який уже шість років працює з молоддю в Дрогобичі, переконаний, що завдяки таким таборам українська молодь збагне, що багатокультурність — це не загроза і що Дрогобич лише виграє, коли стане місцем найрізноманітніших багатонаціональних зустрічей. "Якщо ставитися до багатокультурності з позитивом, то не залишиться місця для конфліктів, — розмірковує Артур Деска. — У Західній Польщі є міста, які свого часу або переходили з країни в країну, або були віддані Польщі після Другої світової війни. Скажімо, Вроцлав, Гданськ, де переплітаються єврейська, німецька, польська, чеська культури. За комуністичних часів усі намагалися не бачити тієї багатокультурності й шукали винятково польських коренів. Кожна спроба показати, що тут жили німці, чи чехи, чи євреї, викликала осуд з боку влади. Може, побоювалися, щоб інша країна не зазіхала на ці терени. Натомість сьогодні багатокультурність є заакцентована, і з неї отримується вигода. Наприклад, Вроцлав набув іміджу "міста зустрічі", там відремонтували німецькі та єврейські пам’ятки, запрошують усіх на міжнародні конференції, зацікавлюють туристів. І почуваються з усім тим безпечно".

Брат Артур походить із колись німецького міста Гожув, яке звалося Лянцберг. У 1970—80–ті ніхто не намагався згадувати, що то німецьке місто. Тепер на одній із центральних площ стоїть Дзвін миру, який купили й обладнали поляки і німці, що колись жили в тому місті. У дзвін дзвонять з нагоди великих свят чи зустрічей, щоб він голосив світу мир. На місці, де було знищено великий німецький цвинтар, встановили пам’ятник давнім мешканцям Гожува. Там є написи польською і німецькою мовою, і то нікого не дратує. "Люди починають акцептувати багатокультурність тоді, коли почуваються у безпеці, коли це не загрожує сучасному існуванню держави", — підсумовує пан Деска. На його думку, такі таборівки навчають молодь з різних країн багатокультурності, що різні нації і традиції можуть жити поруч в одній країні і взаємодоповнюватися, а не ставати один одному на перешкоді. І це є елемент громадянського суспільства.

Табір підтримали фінансово польський фонд імені Стефана Баторія та німецька фундація "Пам’ять, відповідальність та майбутнє". Мер Дрогобича Микола Гук вдячний молоді й сподівається, що місто можна привести до належного стану всією громадою. Найперша мета — щоб городяни звернули увагу на те, в якому середовищі вони живуть. Праця молоді стала поштовхом для прибирання міста, очищення асфальту, що впродовж багатьох років заростав бур’янами.

ДОВІДКА: Центр Волонтаріату "Карітасу" Самбірсько-Дрогобицької єпархії УГКЦ створено у 2004 році. З того часу 14 активістів Центру стажувалися за кордоном — у Польщі та в Німеччині. Водночас Центр приймав у себе поляків, американців, німців та іспанців. Сьогодні у вищих навчальних закладах Республіки Польща навчаються десять студентів і одна аспірантка з числа дрогобицьких волонтерів. Дрогобицькі волонтери працюють із дітьми з малозабезпечених родин, із сиротами та неповносправними, влаштовують свята і збірки коштів на громадські потреби.

Автор: Ярослава МУЗИЧЕНКО, "Україна молода"
Обговорити на форумі