По тверезість — у "Назарет"

У реабілітаційному центрі неподалік Дрогобича наркомани й алкоголіки повертаються до життя в суспільстві. Починати життя спочатку цим людям потрібно щоранку. Бо від алкоголізму й наркоманії не виліковуються раз і назавжди.

Щоб протриматися тверезими, чоловікам і жінкам із "вірусом залежності" слід день у день докладати зусиль. Здавалося б, це непосильно для людини, тим паче такої, чия нервова система виснажена до краю зловживанням "речовиною". Справді, необхідна допомога ззовні — від близьких і друзів, лікарів. Однак найголовнішим є рішення людини виборсатися з тенет залежності, обрати життя, а не смерть. Інколи таке рішення приходить уже в процесі тверезіння, поштовх якому дає збіг обставин, подібний до чуда.　

27–річний Руслан в алкогольному тумані перебував одинадцять років. Пропив квартиру, померли мати, батько, старший брат. Хлопець бомжував різними містами України. "Людина в такому стані не розуміє, що робить, — розповідає Руслан. — А жити хочеться. Господь мене вихопив із пазурів смерті. Я дивом приїхав до Львова, запій — і мене прийняли в "Назарет". Нині знайшов у місті роботу, але живу в "Назареті", тут ніби моя сім’я".

30–річного В’ячеслава привезла до "Назарета" мама в несвідомому стані — аж із Караганди. Його бабуся і дідусь родом з Івано–Франківщини, воювали в УПА, в 1950–ті їх вивезли в Казахстан. Мамині батьки — росіянка і чеченець, висланий до Карлагу. В’ячеслав отримав вищу технічну освіту, здобував другу — юридичну. І коловся героїном. "Мені вдалося повернутися до життя з допомогою Бога, людей, які мене тут оточують, і свого зусилля, — каже Славко. — Я лише рік тверезий. Як малій дитині, довелося наново вчитися розмовляти, зв’язувати слова, пояснювати, що я відчуваю. Вчуся приймати життя таким, яким воно є, нікого не звинувачувати. З’явився смак життя, і він крутіший, ніж кайф героїну". Тепер Славко працює у спільноті "Назарет" як волонтер.

Юрій народився в Сибіру, його батьків депортували: "ястребки" застрелили в селі голову колгоспу і скинули провину на "бандерівців". Ще й вислали 25 сімей трудівників. Коли повернулися в Україну, Юрій учився у престижному ВНЗ, але відчув розчарування, почав "колотися". Потім різними способами намагався позбутися залежності. Так спливло 16 років. Гроші на "кайф" мав: грав на весіллях на гітарі. Сім’ї не заводив: "Нікому не зіпсував життя". Каже, що для зцілення йому не вистачало ласки, підтримки, любові. Таку підтримку відчув у "Назареті".

Реабілітаційний центр для залежних від алкоголю і наркотиків "Назарет" Дрогобицький "Карітас" створив у 2004 році на покинутій військовій базі серед лісу, яку на той час розграбували місцеві "клептомани". Перші четверо алкоголіків поселилися тут, коли "житловий корпус" ряснів порожніми віконними рамами: ні електрики, ні води у ньому не було. Засукавши рукави, поряд із хворими трудився голова соціальної комісії і директор Благодійного фонду "Карітас" Самбірсько–Дрогобицької єпархії УГКЦ" отець Ігор Козанкевич. Такий центр — його давня мрія: парафіяни в церкві постійно просили допомогти врятувати близьких, і він радив їм молитися, аби така можливість з’явилася. За п’ять років існування "Назарета" реабілітацію пройшли понад 200 алко– та наркозалежних людей з різних куточків України. Майже половина з них живуть тверезо. Хоча трапляються й зриви, і люди знову потрапляють до "Назарета". "Наша мета — щоб сьогодні вони були тверезі, — каже отець Ігор Козанкевич. — Я щасливий, коли наші алкоголіки хоча б один день не будуть валятися під парканом, матюкатися, проклинати".

В Українській греко–католицькій церкві такий центр — перший. Хоча тут не питають, хто якої конфесії чи віросповідання. Сьогодні в реабілітаційному центрі зцілюються 25 чоловіків і є чимале господарство: котельня, пральня, хлів із коровами і свинями, кури, город. У житловому корпусі — затишні кімнати, медичний кабінет, тренажерний зал, їдальня. "Алкоголізм чи наркоманія — це проблема психологічна і духовна, — розповідає духівник реабілітаційного центру отець Роман Федько. — Люди починають зловживати речовиною, коли не мають сенсу життя. Тому ми даємо особі можливість усвідомлювати себе (заняття за програмою "12 кроків") і працювати та надаємо духовну підтримку".

Гуманітарна допомога (а іншої центр не має) дозволяє розширювати можливості трудотерапії. Мешканці "Назарета" раніше не звикли працювати, а наркомани ніколи й не пробували. Утім чіткий, логічний розпорядок дня схиляє до кількагодинної праці, а терпіння й добрий гумор наставників (усі вони — узалежнені, що нині живуть тверезо) створює атмосферу "нової сім’ї".

"Наші "клієнти" виходять із дисфункціональної сім’ї, вони є незрілими як особистості. Тепер, після "другого народження", їм потрібна інша сім’я, яка виведе в дорослий світ, — розповідає консультант–терапевт Центру Світлана Михайлів, що кілька років живе тверезо і здобуває другу освіту на факультеті соціальної психології Полтавського педагогічного університету. — Ми розуміємо біль цих людей. Алкоголь і наркотики вбивають у людях відчуття справжнього, реального. Людина вже не здатна думати про те, як почувають себе родичі". А близькі не розуміють особливостей хвороби, вичитують: та облиш пити, візьми себе в руки! У групах взаємодопомоги повертається смак спілкування, адже раніше між хворим та іншими людьми стіною ставала "речовина". "Тут є приязнь між людьми. Ми знаємо, що, помагаючи іншому, помагаємо собі", — каже консультант Центру Микола, що не п’є вже три роки.

Двічі на тиждень у лісовому Центрі відбуваються заняття. Усі збираються за столом, на якому — Євангеліє і посібники за методикою "12 кроків". Люди не починають пити просто так. Цьому передує глибоке приниження, переконаність у власній меншовартості. "Я постійно думав, що я чорт, а тут мені сказали, що я хороший", — каже 20–річний Назар. Консультанти невтомно пояснюють алкоголікам і наркоманам, що вони — витвір Божий, чесні і світлі всередині, але чомусь соромляться свого позитиву. "Зате не соромно — спати на лавці в парку, украсти, обматюкати. Які ж ми божевільні!" — з гумором звертається до принишклих чоловіків Світлана. Одне з питань на заняттях: "Що нового ви дізналися сьогодні про себе?". Один із наркоманів за час перебування в "Назареті" з подивом відкрив, що здатний працювати.

Прийом до Реабілітаційного центру "Назарет" відбувається через консультативний пункт у Дрогобицькому "Карітасі". "Основна проблема алкоголізму й наркоманії в тому, що хворий заперечує свою залежність. Багато хто приходить сюди не з власного бажання — жінка привела, діти попросили. Ми його дістаємо із дна силою нашої команди, — розповідає консультант Ігор. — Треба довести на прикладах його життя, що він робив недобре. У нього питають: "Як ти думаєш, чому сьогодні ти в такому стані, чому почуваєшся розбитим, чому від тебе люди відвертаються?" На консультації нас лише двоє, людина говорить щиро. Вона зізнається, що алкоголь керує нею".

"Наш реабілітаційний центр — це альтернатива наркодиспансеру й "дурдому", — каже Світлана Михайлів. — Ми не лікуємо медикаментозно. Або людина приходить у Центр уже після детоксикації, або погоджується переломлюватися насухо. Пропонуємо рік реабілітації. Адже до більшості наших клієнтів лише через півроку занять приходить думка, що потрібно змінюватися".

Нещодавно у "Назарет" приїжджав професор із США, який не п’є вже 20 років. А перед тим валявся вулицями, усе втратив. Отже, в кожного є шанс змінитися. Допомагає Полтавський реабілітаційний центр "Новий поворот". "Карітас" запрошує фахівців–психологів із Польщі й Італії, вони навчають працівників "Назарета" ефективним моделям праці з узалежненими.

Світлані імпонує християнство, коли щодня можемо "народитися заново". Кожен день у Центрі розпочинається й завершується молитвою. У корпусі є каплиця, де щонеділі й у великі свята відбувається служба Божа. "Чимало чоловіків тут уперше приступають до Святого Причастя, — каже отець Роман. — Ми не маємо конфесійних бар’єрів — тут і католики, й православні, й атеїсти. Двері відкриті для всіх, хто потребує допомоги".

Брак грошей не є перешкодою, щоб потрапити в "Назарет". Хоча Центр постійно потребує коштів. Найактивніше допомагають різні міжнародні фонди. Раз на рік працівники Центру організовують збір коштів у Дрогобичі. Історик–україніст Ернст Людеманн очолює регіональне Німецько–українське товариство і запрошує в "Назарет" волонтерів із Будівельного чину Римо–католицької церкви, вони безкоштовно в час своєї відпустки допомагають відбудовувати другий житловий корпус. Так само можуть приїжджати ті, хто має чоловіків, батьків чи дітей — алкоголіків і наркоманів. У праці й спілкуванні вони відчувають смак життя. Члени сім’ї — співузалежнені. Їх треба консультувати, як поводитися з залежними, щоб ті усвідомили свою поведінку й захотіли змінитися. На базі "Назарета" вже можна робити курси для осіб, що працювали б консультантами в областях України.

Після річної реабілітації у "Назареті" і надалі готові допомагати своїм "вихованцям". За словами духівника, отця Романа Федька, коли протверезіла людина вертається в соціум — там для неї немає місця, житла, роботи. Люди п’ють із відчаю і знову змушені лікуватися. Потрібен цілий комплекс служб підтримки. І то справа не абстрактної "держави", а особисто наша, адже в кожного з нас є родич, друг чи сусід, що задихається в полоні "зеленої чи "білої" смерті.

Довідка. Консультативний пункт Реабілітаційного центру для залежних від алкоголю і наркотиків "Назарет" (Дрогобич, вул. Чорновола, 4) працює щоденно, крім вихідних. Центр ресоціалізації має на меті допомогти залежним від алкоголю й наркотиків (у тому числі ВІЛ/СНІД–позитивним), які пройшли реабілітацію і ведуть тверезий спосіб життя, повернутись до самостійного соціально–нормативного життя в сім’ї та суспільстві. Зо¬крема, надає допомогу у виробленні документів, у оформленні та отриманні соціальних виплат чи пенсії, у працевлаштуванні та забезпеченні тимчасовим житлом. Актуальні потреби Центру: пошук партнерів та волонтерів; обладнання приміщення; пошук коштів на утримання Центру; працевлаштування осіб, що вийшли з залежності.

Автор: Ярослава МУЗИЧЕНКО, "Україна молода"
Обговорити на форумі