Вашингтон: Пам’ятник Тарасу Шевченку і далі буде гуртувати українців
Коломия ВЕБ Портал | Новини та події | 2009-06-30 01:18:14
Сорок п’ять років тому, 27 червня 1964 року, зусиллями української громади Північної Америки, у столиці Сполучених Штатів було споруджено пам’ятник видатному українському поету Тарасові Шевченку. У суботу біля пам’ятника у Вашингтоні зібрались активісти громади, представники уряду України та США для відзначення річниці цієї історичної події.
В річницю у підніжжі пам`ятника Тарасу Шевченка знову лунали гімни України та Сполучених Штатів, церковні лідери освятили подію, а посол України в США Олег Шамшур поклав вінок до пам’ятника українському поету.
У далекому 1964-му церемонія відкриття пам’ятника роботи скульптора Лева Молодожанина була грандіозною за історичним значенням подією. За приблизними підрахунками, того дня до американської столиці з’їхалось 100 тисяч українців з усього світу. Вулицями Вашингтона пройшов український парад, у якому взяло участь 36 тисяч осіб.
Головним промовцем під час відкриття пам’ятника був тридцять четвертий президент США Двайт Айзенгауер, який трьома роками раніше підписав дозвіл на спорудження монументу. Виступаючи перед присутніми, він говорив про Шевченка як про символ свободи:
"Ви прибули тисячами з усіх частин Сполучених Штатів Америки, ви прибули з Канади, з Латинської Америки і Європи, та навіть з далекої Австралії, щоб вшанувати пам’ять поета, який так красномовно висловив невмирущу рішучість людини боротися за волю та її невгасаючу віру в кінцеву перемогу".
Сорок п’ять років пізніше про символічність пам’ятника Шевченку в американській столиці, на церемонії у його підніжжі говорила помічниця державного секретаря США з питань демократії та прав людини Керен Стюарт:
"Цей пам’ятник стоїть як символ міцних відносин між нашими народами і відданості США вільній, демократичній, суверенній українській державі".
Спорудження пам’ятника стало можливим завдяки зусиллям та фінансовим пожертвам української громади Північної Америки. Одним з керівників цього процесу був професор Лев Добрянський. У церемонії відзначення 45-ої річниці встановлення монументу взяла участь його донька Пола, яка в минулому займала посаду помічника державного секретаря США з питань демократії та глобальних відносин. Також вона звернулася до присутніх зазначивши, що "пам`ятник Шевченку застерігає майбутні покоління ніколи не сприймати свободу як належне".
Сорок п’ять років тому Андрій Бігун був студентом і став свідком подій того історичного для українців дня. Сьогодні, як президент Асоціації українсько-американських професіоналів, пан Бігун з особливими почуттями прийшов до пам’ятника. Він сказав, що для нього насолода повернувся на місце, де 45 років тому почала в`язатися нитка, яка поєднала нас із нинішнім днем, і яка, як сподівається він, в`язатиметься навіки.
Якщо раніше пам’ятник Шевченку у Вашингтоні служив для українців символом боротьби за незалежність історичної батьківщини, то тепер служить місцем, навколо якого гуртується українська громада, і місцем, куди приходить ледве не кожен українець, який відвідує столицю Сполучених Штатів.
Після церемонії поговорити про значення пам’ятника Тарасу Шевченку у Вашингтоні для американських українців ми запросили до нашої студії голову Шевченківського меморіального комітету Богдану Урбанович. З нею розмовляв Руслан Петричка.
РП: В Україні навряд чи можна когось здивувати пам’ятником Шевченку. За радянської влади їх ставили чи не в кожному місті і селі. Чим же пам’ятник Шевченку у Вашингтоні є таким унікальним?
БУ: Як ми бачили з попереднього сюжету, пам’ятник насправді був унікальний. Наскільки людей у той час з цілого світу приїхало тоді на відкриття цього пам’ятника. Більше 100 тисяч людей, українців не тільки з Північної Америки, але й з Канади і з Австралії. Присутність президента Америки на відкритті пам’ятника також говорить, що це була дуже значна подія. Чому вона була така значна? Ми ж повинні пам’ятати, що це був 1964 рік. І пам’ятник Шевченкові збудувала так звана третя хвиля еміграції. Це були люди, які після Другої світової війни були змушені, в значній мірі з політичних міркувань, емігрувати до Америки. Вони не хотіли залишати Україну, вони не хотіли залишати батьківщину, але так склалося їхнє життя. Але протягом всього їхнього життя тут у Сполучених Штатах вони були абсолютно духовно зв’язані з батьківщиною, вони переживали, вони бачили, що робиться, вони бачили режим в комуністичній Україні і вони, очевидно, переживали і старалися, як могли, допомогти, щоб цей режим був скинутий, щоб Україна колись стала незалежною.
Відомо, що створювались молодіжні організації, і протести відбувалися, тобто різними шляхами пробували допомогти Україні власне в здобутті незалежності. Будівництво пам’ятника було одною з віх, яка повинна була довести цілому світові, що Україна має право на незалежність, має право на свободу, має право бути … "в своїй хаті своя правда, і сила, і воля".
І тому цей пам’ятник став символом для всіх українців Північної Америки того, що Україна буде незалежна, а крім того спорудження пам’ятника мало велике значення для світової громадськості, тому що воно звернуло увагу світової громадськості на ті порядки, на ті порушення прав людини, які в той час відбувалися в [Радянському Союзі] і в Україні.
РП: Цікаво, що, відкриваючи пам’ятник, [колишній] президент Айзенгауер сказав, що він є символом вічного руху всіх поневолених націй у всьому світі за незалежність і свободу. І це було справді актуальним в той час. Україна отримала вже зараз незалежність. Що є актуальним і яка актуальність пам’ятника для України і українців?
БУ: Україна, на щастя, отримала незалежність, і це велика справа, яку ми може ще точно не оцінили. На сьогодні пам’ятник Шевченка і те місце, сквер біля пам’ятника – це те місце, куди сьогоднішні українці, внуки і правнуки тих людей, які збудували пам’ятник, приходять. Там відбуваються свята, там відбуваються концерти, і цей пам’ятник, як сказав шановний пан Бігун – це та нитка, яка – колись було це зроблено - тримає теперішні покоління нових українців, дітей колишніх іммігрантів, яка тримає все-таки той зв’язок з Україною. Тому для українців Вашингтону це святе місце, і кожні туристи, які українського походження, які приїжджають у Вашингтон, обов’язково, очевидно, приходять до пам’ятника Шевченку.
РП: Ми будемо сподіватися, що цей пам’ятник і далі буде гуртувати українців біля себе і насправді Ви, як голова комітету за збереження цього пам’ятника, зможете розповісти не тільки тут в Америці, але й в Україні про його значення і про ту роль, яку він відігравав в українській громаді.
Автор: Зореслав БАЙДЮК, VOA News
Обговорити на форумі
В річницю у підніжжі пам`ятника Тарасу Шевченка знову лунали гімни України та Сполучених Штатів, церковні лідери освятили подію, а посол України в США Олег Шамшур поклав вінок до пам’ятника українському поету.
У далекому 1964-му церемонія відкриття пам’ятника роботи скульптора Лева Молодожанина була грандіозною за історичним значенням подією. За приблизними підрахунками, того дня до американської столиці з’їхалось 100 тисяч українців з усього світу. Вулицями Вашингтона пройшов український парад, у якому взяло участь 36 тисяч осіб.
Головним промовцем під час відкриття пам’ятника був тридцять четвертий президент США Двайт Айзенгауер, який трьома роками раніше підписав дозвіл на спорудження монументу. Виступаючи перед присутніми, він говорив про Шевченка як про символ свободи:
"Ви прибули тисячами з усіх частин Сполучених Штатів Америки, ви прибули з Канади, з Латинської Америки і Європи, та навіть з далекої Австралії, щоб вшанувати пам’ять поета, який так красномовно висловив невмирущу рішучість людини боротися за волю та її невгасаючу віру в кінцеву перемогу".
Сорок п’ять років пізніше про символічність пам’ятника Шевченку в американській столиці, на церемонії у його підніжжі говорила помічниця державного секретаря США з питань демократії та прав людини Керен Стюарт:
"Цей пам’ятник стоїть як символ міцних відносин між нашими народами і відданості США вільній, демократичній, суверенній українській державі".
Спорудження пам’ятника стало можливим завдяки зусиллям та фінансовим пожертвам української громади Північної Америки. Одним з керівників цього процесу був професор Лев Добрянський. У церемонії відзначення 45-ої річниці встановлення монументу взяла участь його донька Пола, яка в минулому займала посаду помічника державного секретаря США з питань демократії та глобальних відносин. Також вона звернулася до присутніх зазначивши, що "пам`ятник Шевченку застерігає майбутні покоління ніколи не сприймати свободу як належне".
Сорок п’ять років тому Андрій Бігун був студентом і став свідком подій того історичного для українців дня. Сьогодні, як президент Асоціації українсько-американських професіоналів, пан Бігун з особливими почуттями прийшов до пам’ятника. Він сказав, що для нього насолода повернувся на місце, де 45 років тому почала в`язатися нитка, яка поєднала нас із нинішнім днем, і яка, як сподівається він, в`язатиметься навіки.
Якщо раніше пам’ятник Шевченку у Вашингтоні служив для українців символом боротьби за незалежність історичної батьківщини, то тепер служить місцем, навколо якого гуртується українська громада, і місцем, куди приходить ледве не кожен українець, який відвідує столицю Сполучених Штатів.
Після церемонії поговорити про значення пам’ятника Тарасу Шевченку у Вашингтоні для американських українців ми запросили до нашої студії голову Шевченківського меморіального комітету Богдану Урбанович. З нею розмовляв Руслан Петричка.
РП: В Україні навряд чи можна когось здивувати пам’ятником Шевченку. За радянської влади їх ставили чи не в кожному місті і селі. Чим же пам’ятник Шевченку у Вашингтоні є таким унікальним?
БУ: Як ми бачили з попереднього сюжету, пам’ятник насправді був унікальний. Наскільки людей у той час з цілого світу приїхало тоді на відкриття цього пам’ятника. Більше 100 тисяч людей, українців не тільки з Північної Америки, але й з Канади і з Австралії. Присутність президента Америки на відкритті пам’ятника також говорить, що це була дуже значна подія. Чому вона була така значна? Ми ж повинні пам’ятати, що це був 1964 рік. І пам’ятник Шевченкові збудувала так звана третя хвиля еміграції. Це були люди, які після Другої світової війни були змушені, в значній мірі з політичних міркувань, емігрувати до Америки. Вони не хотіли залишати Україну, вони не хотіли залишати батьківщину, але так склалося їхнє життя. Але протягом всього їхнього життя тут у Сполучених Штатах вони були абсолютно духовно зв’язані з батьківщиною, вони переживали, вони бачили, що робиться, вони бачили режим в комуністичній Україні і вони, очевидно, переживали і старалися, як могли, допомогти, щоб цей режим був скинутий, щоб Україна колись стала незалежною.
Відомо, що створювались молодіжні організації, і протести відбувалися, тобто різними шляхами пробували допомогти Україні власне в здобутті незалежності. Будівництво пам’ятника було одною з віх, яка повинна була довести цілому світові, що Україна має право на незалежність, має право на свободу, має право бути … "в своїй хаті своя правда, і сила, і воля".
І тому цей пам’ятник став символом для всіх українців Північної Америки того, що Україна буде незалежна, а крім того спорудження пам’ятника мало велике значення для світової громадськості, тому що воно звернуло увагу світової громадськості на ті порядки, на ті порушення прав людини, які в той час відбувалися в [Радянському Союзі] і в Україні.
РП: Цікаво, що, відкриваючи пам’ятник, [колишній] президент Айзенгауер сказав, що він є символом вічного руху всіх поневолених націй у всьому світі за незалежність і свободу. І це було справді актуальним в той час. Україна отримала вже зараз незалежність. Що є актуальним і яка актуальність пам’ятника для України і українців?
БУ: Україна, на щастя, отримала незалежність, і це велика справа, яку ми може ще точно не оцінили. На сьогодні пам’ятник Шевченка і те місце, сквер біля пам’ятника – це те місце, куди сьогоднішні українці, внуки і правнуки тих людей, які збудували пам’ятник, приходять. Там відбуваються свята, там відбуваються концерти, і цей пам’ятник, як сказав шановний пан Бігун – це та нитка, яка – колись було це зроблено - тримає теперішні покоління нових українців, дітей колишніх іммігрантів, яка тримає все-таки той зв’язок з Україною. Тому для українців Вашингтону це святе місце, і кожні туристи, які українського походження, які приїжджають у Вашингтон, обов’язково, очевидно, приходять до пам’ятника Шевченку.
РП: Ми будемо сподіватися, що цей пам’ятник і далі буде гуртувати українців біля себе і насправді Ви, як голова комітету за збереження цього пам’ятника, зможете розповісти не тільки тут в Америці, але й в Україні про його значення і про ту роль, яку він відігравав в українській громаді.
Автор: Зореслав БАЙДЮК, VOA News
Обговорити на форумі