Космач і Оркень - побратими

Отож вишиваним рушником було перев’язано руки сільському голові Дмитрові ЛУЦАКУ та мерові угорського містечка Іштванові КОВАЧУ. З чого, зазвичай, починається дружба? На це можуть бути різні причини. У нашому ж випадку дружба почалася з любові справжньої українки, яку доля закинула далеко від отчого дому, до своєї землі, до рідної мови і пісні, до тих людей, між якими виростала, до тих стежин, якими у снах бігає малим дівчиськом і досі.

Знаю, зараз обов’язково знайдеться хтось, хто скаже: все це просто гарні, пафосні слова. Для вас може й так. Але не для неї. інакше, проживаючи у благополучній Угорщині, практично в серці Європи, не навчала би своїх дітей української мови. І чоловікові не прищепила би любов до неї настільки міцно і сильно, що Лайош, корінний, як мовиться, угорець, знає більше народних пісень і коломийок, ніж дехто з тих, хто українськими ногами топче ряст на українській землі.

Вони познайомилися наприкінці 70-х років, коли іноземні спеціалісти споруджували в Богородчанах газокомпресорну станцію, і невдовзі Лілія ЯБЛІНЧУК та Лайош ГРЕКСА стали сім’єю. По закінченні його робочого контракту виїхали в Угорщину. Там пані Ліля працювала вчителем іноземної мови. Але, добре володіючи англійською та угорською, не зреклася рідної, української, і ніколи не проминала нагоди приїхати додому, до батька й матері.

Піклування про старших, пошанівок до сімейних традицій, до історії і звичаїв свого (угорського й українського) народу - це ті цінності, які були і залишаються в сім’ї ГРЕКСІВ найважливішими. Коли сталося так, що у пані Лілі померли батьки, вона, в розпачі, обмовилася: продамо у Космачі хату, щоб не приїжджати сюди, щоб ніщо не нагадувало про біль вічної втрати найдорожчих людей. Але першим виступив проти Лайош: твої батьки житимуть у нашій пам’яті, в пам’яті онуків; я хочу, щоб вони знали, звідки їхня мама, де їхнє українське коріння; врешті, я й сам уже не уявляю, як можна хоч би раз на рік не приїхати у ваші казкові Карпати...

Вона донині вдячна чоловікові за ці слова. А їх логічним продовженням стало те, що саме пані Ліля і пан Лайош виступили ініціаторами підписання договору про дружбу і співробітництво між Космацькою сільською радою та міською радою міста Оркень.

Пані Ліля так і сказала голові Космача Дмитрові ЛУЦАКУ: "Хочу зробити щось спільне на рівні села, в якому я народилася, і містечка, в якому проживаю. Хочу, щоб одні до одних їздили в гості школярі, щоб обмінювалися візитами спортсмени, художні колективи, майстри народного мистецтва. Мені це дуже дороге. Ви цього не відчуваєте. Тому що ви дома. А мене ніколи не покидатиме ностальгія за своїм, за рідним. А тому все, що в моїх силах, я постараюся зробити..."

Основи договору було складено. Лайош ГРЕКСА запропонував його для обговорення колегам - він є депутатом міської ради. Обговорили договір на своїй сесії і депутати Космацької сільської ради. Підписами голів і печатками було невдовзі засвідчено удосконалений і доповнений варіант документа, в якому зазначено, що обидві сторони висловили бажання співпрацювати у сферах культурного життя, освіти, спорту, вивчення традицій, звичаїв та обрядів, взаємного вивчення української та угорської мов, кращого засвоєння англійської мови через спілкування; що основною метою договору є налагодження взаємозв’язків між школами, особистих дружніх зв’язків між учнями села Космача та містечка Оркень; що керівники обох населених пунктів домовляються про обмін дитячими делегаціями; що виконавчі комітети обох сторін готові в майбутньому для участі в різних фестивалях, культурно-мистецьких заходах та спортивних змаганнях; що цей договір буде служити основою співпраці між двома європейськими народами, чиї представники зроблять усе, аби наші дві держави стали членами великого європейського співтовариства.

Реальне втілення договору в життя розпочали із запрошення угорських друзів до Космача. Делегацію очолив мер містечка Оркень Іштван КОВАЧ.

Питання зустрічі й перебування в селі партнерів по дружбі і співробітництву допомогли вирішити сільському голові підприємці Звенислава та Ярослав КЛИМБУСИ, а тому поважні гості поселилися в їхній приватній садибі "Старий Космач". Дизайн приміщення, національні страви - уже тільки це дозволило угорцям зрозуміти, що вони потрапили до тих, хто шанує минувшину, хто знає і поважає звичаї та обряди свого народу, для кого любов до рідної землі, мови і пісні - це також не порожні слова.

Що не день, то їх приємні враження від зустрічі примножувались.

- Під час офіційної частини зустрічі у сільській раді гості переконалися, наскільки серйозними є наші наміри співпрацювати, - розповідає сільський голова Космача Дмитро Луцак. - Далі були поїздки до Маняви, до Івано-Франківська, Яремча, що завжди справляє незабутнє враження на кожного, кому щастить там побувати. А потім угорці разом із нашими односельцями зустрічали ікону Крилоської Божої Матері, яку передавали нам парафіяни із Росільни. Гості були також приємно вражені тим, що люди пішки йшли до сусіднього села, де приймали ікону, потім ми поверталися до церкви, брали участь у Богослужінні, спілкувалися зі священиками.

Це було на початку липня, а вже через два місяці космачани отримали запрошення погостювати в містечку Оркень. Разом із сільським головою в дорогу рушили директор школи Марія ЛОМАКА та подружжя КЛИМБУСІВ.

- Звичайно, про цю поїздку можна розповідати кілька годин, - каже Звенислава КЛИМБУС. - Чого варта тільки екскурсія Будапештом, яку організували для нас угорські друзі, а екскурсоводами люб’язно погодились бути діти Лілії ГРЕКСИ - син Лайош та дочка Ліліана: вони ж бо добре розмовляють українською. Й просто неможливо передати словами той момент, коли в Будапешті біля пам’ятника Тарасові ШЕВЧЕНКУ ми разом заспівали "Думи моїѕ" Перехожі зупинялися біля нас і хоч не могли через незнання мови підспівати, зате слухали зі слізьми на очах... Побували ми в костьолі, мали зустріч з учнями та вчителями школи містечка Оркень, відвідали дитячий садок, художню та музичну школи, міський парк, стадіон, Будинок культури. Останній заклад, до речі, міститься в старому маєтку відомого угорського мецената, який заповів після своєї смерті передати цю споруду у власність містечка. Незабутнє враження справила замкова архітектура та собори ще одного містечка - Кечкемет, де встановлено 40 дзвонів, кожен з яких відбиває певну годину, наповнюючи небо, землю і душу незрівнянними мелодіями. Не менш щирий, але вже офіційний характер мала наша зустріч з підприємцями та керівниками містечка Оркень. А в міській раді було підписано договір про співробітництво. і саме там на знак дружби ми перев’язали вишиваним рушником руки нашому сільському голові Дмитрові ЛУЦАКУ та мерові містечка Оркень іштванові КОВАЧУ.

Обмін візитами закінчився, а що ж далі? Найперше влітку плануються поїздки космацьких дітей в Угорщину, а угорських - до Космача. Планується, що вони проживатимуть тут у сім’ях космачан. Зрозуміло, безплатно. Зате потрібні будуть транспорт і кошти для організації екскурсій. І тут дотаційна сільська рада Космача розраховує на фінансову допомогу районної влади. Тим більше що космачани не "приватизували" дружбу з містечком Оркень, а готові розширювати її рамки до меж району. Тому й повідали про започатковані з угорцями стосунки головам райдержадміністрації та районної ради. Обговорювався на зустрічі в Угорщині й ще один варіант: якщо котресь село із Богородчанщини виявить бажання співпрацювати, то угорські друзі охоче знайдуть у себе для таких контактів відповідний населений пункт. Тобто у цьому напрямі зав’язана дружба між Космачем та містечком Оркень стала першою ластівкою. А коли з’являється перша ластівка, після неї обов’язково настає потепління. іІне лише в природі, але й у стосунках між людьми, повідомляє Галичина.

Обговорити на форумі