Війна війною, а балет згідно з афішею

Тим, хто начитався радянських книжок про Велику Вітчизняну війну, яку реанімує тепер полковник історичних наук Дмитро Табачник, у це важко буде повірити, та це незаперечний факт. Тобто факт, що під час війни, а точніше 1942-го, в Коломиї доволі успішно виступала місцева балетна трупа. Спочатку вона базувалася в муздрамтеатрі в Станіславі, а коли театр побував на гастролях у Коломиї, де його мало на руках не носили, пан директор І. Когутяк тут таки й залишився. Ще й запросив перебратися до Коломиї балетмейстера Я. Чуперчука з артистами.

У декого з коломийців і досі зберігаються по шафах афіші з концертними програмами тодішнього окружного театру, видрукувані українською і німецькою мовами, оскільки концерти відвідували й німецькі старшини. Програма «Українського народного балєту» (Ukrainisches Volksballet) складалася з двох частин – перша, так би мовити, інтернаціональна, друга суто гуцульська. У першій глядачі мали можливість милуватися такими танцями, як «Запорожець», «Гопак», «Угорка», «Фінська гротеска» і т.д., друга починалася вступом «Чорногоро, рідний краю» і закінчувалася монтажем гуцульських танців у виконанні повного складу балету.

Артисти балетмейстерів Я. Чуперчука і В. Петрика були настільки вишколені, що готувалися вже до гастролей у Чехословаччину. Але амбітний Чуперчук щось там не поділив з директором Когутяком і вирішив за краще податися в свої гори, у Криворівню. Щоб розпочинати балетну діяльність практично з нуля, творити з юних гуцульських обдарувань новий ансамбль пісні й танцю «Чорногора».

У Коломиї ще проживають люди, які добре пам’ятають цього «феномена гуцульської хореографії», як називають Чуперчука фахівці. Він прожив дуже довге й не завжди просте життя, в якому помістились і служба в польському війську, і примусова подорож у товарному вагоні в Читинську область, де відмучився майже десять років, і повернення до Львова, до ансамблю «Галичина», який творив фурор не лише на московських, але й на паризьких сценах... У Ніцці, до речі, Ярославові Чуперчукові пропонували розкішну віллу й авто, лише б залишався й організовував там український ансамль танцю. Не захотів, повернувся додому, де влада мала його за українського буржуазного націоналіста й прохолодно ставилася до вокально-хореографічних картинок на кшталт «Олекса Довбуш». Ось якби це були хороводи в сарафанах...

Між іншим, сьогодні, 17 березня, минає рівно сто років, як у знаменитому гуцульському селі Криворівні народився не менш знаменитий Ярослав Чуперчук. Той, хто виховав цілу плеяду заслужених і народних артистів, однак кому радянський уряд не зволив присудити жодного звання.