Про що нам сповістив театр

Трохи шкода тих, хто провів минулий недільний вечір з «Ментівськими війнами» на НТН. Комедія «Коханий нелюб», поставлена акторами нашого театру, сприяла б куди кращому настрою, ніж сувора правда пострадянського життя, якою ми давно ситі по зав’язку.

«Коханий нелюб» драматурга Ярослава Стельмаха, зважаючи на те, що ось уже добрих двадцять років найкращі уми борються з Днем радянської жінки-трудівниці, яка веде родовід від Клари Цеткін, присвячена просто приходу весни. А хіба можна повнокровно відчути весну без прекрасної половини людства? Отож Коломийський драмтеатр успішно відкараскався таким чином від можливих звинувачень борців за правильний погляд на історію, подарувавши нам разом з тим відчуття зустрічі з добротною режисурою (народний артист України Олег Мосійчук) і не менш добротною грою акторів.

Це мила, дотепна, з гарною українською мовою (що нині рідкість) вистава. Вона, звичайно, про кохання, бо де ви бачили, щоб жінкам і весні присвячували оповідки про мілітарний потенціал Батьківщини чи ймовірність життя на інших планетах. Навіть можна сказати – про тернистий шлях до палкого кохання. Акторам легко вдавались і складніші ролі, дія на сцені розгорталася настільки природно, що не всі збагнули – раптова темрява в залі викликана не потребами сюжету, а банальним знеструмленням мікрорайону. Якийсь час грали при свічках, а потім, при появі електрики, епізод повторили ще раз. Хоча, здається, особливої потреби в тому не було...

Може, це звучатиме трохи високопарно, та я чи не вперше відчув минулого недільного вечора, що нарешті прийшла весна. Нехай поки що календарна, а все ж - весна.