|
 Пропонуємо до Вашої уваги дві розповіді українського прозаїка, публіциста Михайла Слабошпицького та Олега Микитенка, шеф-редактор журналу “Всесвіт”, про власні спогади від зустрічей із всесвітньо відомим фахівцем у галузі профілактичної та клінічної педіатрії; автором наукових праць, підручників, навчальних посібників, статей; неодноразовим учасником світових конгресів, з’їздів, конференцій, лауреатом численних українських і міжнародних нагород та низки відзнак, уродженкою міста Коломиї, доктором Марією Фішер-Слиж.
ОБЕРЕГИ ПАМ’ЯТІ
 Мені пощастило познайомитися з пані Марією у листопаді 1993 року в місті Торонто. В складі групи гостей з України я був запрошений взяти участь в роботі VI Світового конгресу українців.
Зустрічав мене відомий меценат Петро Яцик, підвів до усміхненої, з привітними очима інтелігентної пані і промовив: “А це наша пані Уся”. Я доволі довго не міг зрозуміти, що це за таке дивне ім’я. Виявляється, ця зменшена форма походить з далекого дитинства. І з цим іменем Марійка Слиж пішла у наповнене чималими випробуваннями життя.
Ми заприязнилися з пані Марією. Можливо, через дивовижну таку привітність, доброзичливість, гостинність вона стала для нас “швидкою допомогою”. Недаремно ж була лікарем. Завжди кимось опікувалась, мала безліч клопотів і завдань. Я не знаю, чи була ще така людина в діаспорі, яка б була водночас членом багатьох українських товариств. Найприкметнішою в українській спільноті була саме Пані Марія, котра не загубилася десь у світах.
Пізніше ми зустрічалися у Києві й інших містах країни. Пані Марія Фішер-Слиж стільки мандрувала Україною, що якби було звання “Заслужений турист просторами України”, то треба було присвоїти це почесне звання невтомній українській патріотці.
Є така жорстока філософія, що на світі немає незамінних людей. Це неправда. Мені особисто, а я думаю не оригінальний, лише один з багатьох-багатьох, хто знав доктора Марію Фішер-Слиж, не вистачає її. Пані Марію не замінить ніхто. Вона була неповторна. Існувала в однині. Низький уклін світлій пам’яті нашої славної співвітчизниці, котра усім своїм життям наповнювала світ духом єдності української нації.
Також маю особисту приємність і велику втіху довідуватися про те, що у Коломиї та родинному селі Лісна Слобідка відбуваються Дні вшанування річниць світлої пам’яті меценатки і громадянки: канадської українки з чарівного писанкового покутського краю - доктора Марії Фішер-Слиж.
Автор: Михайло СЛАБОШПИЦЬКИЙ, український прозаїк, критик, літературознавець, публіцист, громадський діяч, місто Київ.
НЕЗАБУТНЯ МАРІЯ
 Два десятиріччя мого життя пов’язані з Марією Фішер-Слиж. Щаслива нагода познайомитися з цією дивовижною людиною світлої душі і палкого серця випала у травні 1990 року, коли у складі делегації Спілки письменників України я прилетів у Торонто на VII з’їзд організації українських письменників Канади і США ”Слово”.
У ті дні я й познайомився з невисокою на зріст, чарівною, завжди усміхненою жінкою: доктором-педіатром Марією Фішер-Слиж. На щире запрошення пані Марії, я замешкав у її затишному двоповерховому котеджі на зеленій околиці міста. Тут, під гостинним дахом співвітчизниці, у її домашній бібліотеці було цікаво гортати книжки українською, англійською, німецькою, польською мовами. Слухати розповіді про дитячі та юнацькі роки Марійки Слиж в її рідній Коломиї, Львові, Белзі і Холмі. Поневіряння в зруйнованій війною Німеччині та переїзд до США. Після 30-річної медичної практики доктор медицини Марія Фішер-Слиж вийшла на пенсію й перебралася до Канади.
Через рік знайомство з пані Марією відновилося уже в Києві, куди вона приїздила постійно після здобуття Україною незалежності. Я тільки дивувався, настільки глибоко шанувала пані Марія історію й культуру країни, як любила вона книжки, я невпинно прагнула побачити все нові і нові цікаві місця Києва та України.
У побуті доктор Марія Фішер-Слиж була дуже невибагливою, не дозволяла влаштовувати якісь пишні частування. Кожної неділі неодмінно ходила до церкви св. Миколая Чудотворця на Аскольдовій могилі, чи храму св. Василія Великого УГКЦ.
Спільні подорожі Україною назавжди залишилися у моїй пам’яті. Ми побували в Суботові, - на колишньому обійсті Богдана Хмельницького й на місці “розритої могили”, оспіваної Тарасом Шевченком.
У гетьманській столиці - Чигирині та меморіалі Пантелеймона Куліша в Мотронівці. Біля пам’ятника героям Крут і околицях трагічного Чорнобиля, - всього не перелічити.
Особливо вабила завзяту мандрівницю мазепинська столиця - Батурин, де ми були не один раз, а в археологічні та реставраційні роботи, зруйнованої чужинцями національної святині, українська патріотка вкладала чималі кошти.
У моїй родині збереглося понад півсотні листів, листівок й електронних повідомлень пані Марії. Листування тривало і тоді, коли вона позбулася своєї квартири в Мюнхені, котеджу та авто у Торонто, й перебралася зі своїми улюбленими книжками до престижного торонтського “Будинку сеньорів”.
Автор: Олег МИКИТЕНКО, шеф-редактор журналу “Всесвіт”, місто Київ.
|
