Ким же був Юрій?

Будучи юнаком, Юрій Городянин-Лісовський (відомий як Юрій Горліс-Горський) мав прикладом для наслідування свого батька, який був солдатом. Його вчили, що, маючи на те поважну причину, ти можеш боротися і це буде найвищим благом, тому він став солдатом ще у зовсім юному віці (задля того, щоб його прийняли в армію він навіть збрехав про свій вік).

Боротьба за свободу своєї країни стала його шляхом у житті. Війна була жорстокою, але такими ж були і загарбники, - вони знищували кожного, хто чинив опір їхньому бажанню завойовувати.

Він став одним з героїв; одним із тих, хто був готовий віддати своє життя заради того, аби захистити свою Батьківщину. В Холодному Яру він зібрав найхоробріших і той рік, який він провів там, залишився в його пам’яті і серці на все життя.

В тій частині країни у ті часи (1920 рік) не лише чоловіки боролися за збереження своєї землі; участь брали всі, - чоловіки, жінки та діти, старі та молоді.

Саме це його і вражало, - вони працювали разом.

У 1942 році з хорошими спогадами він знову приїхав у Холодний Яр. Але страшенно розчарувався. Виявилося, що в наступні роки загарбники повністю зламали опір; серед тих, хто залишився, були лише перелякані та піддатливі. Так виглядало, що дух Холодного Яру просто зник.

Втім, він увічнив цей дух у своїй книзі “Холодний Яр”. У кожного, хто в ті страшні роки поневолення та звірства читав її, з’являлася в грудях іскра надії, - усвідомлення того, що слова “свобода або смерть” ще можуть мати якийсь сенс.

Молоді солдати-повстанці (бійці УПА) використовували цю книгу та дух Холодного Яру в якості натхнення для продовження боротьби.

В подальшому з солдата Юрій став митцем, - він навіть писав вірші. Митці мають так звану “перепустку” у світ за межами нашої повсякденної реальності. Вони настільки проникливо бачать істину, як не змогла б зробити це будь-яка звичайна людина. А Юрій був прихильником істини.

Він прожив усе своє життя, слідуючи власним цінностям. Юрій був вільною душею, - він залишався оптимістом, дивлячись в обличчя жахіттям, які йому довелося пережити і про які він написав у своїй книзі. Це доволі рідкісна людська якість, адже середньостатистична людина живе так, аби лишень її схвалювали інші, будучи при цьому заляканою і боячись влади. Насправді ж, Україна, така прекрасна країна, і ще досі поневолена тиранією жадібності та владарювання.

Юрій вважав, що політики не врятують країни чи своїх людей. Як тільки формується партія, в неї поступово вводяться інструменти корупції. І знову повторюється тиранія.

Він же ніколи не вірив у приналежність до якоїсь партії чи організації (хоча недовгий час і сам був членом одної чи то двох). Його місія в житті була індивідуальна. Всередині кожної людини закладено насіння порятунку. І коли ця людина пізнає себе саму, при цьому залишаючись вірною собі у тому, ким вона насправді є, ситуація покращується.

Найвищі духовні вчення (яким навчали правдивих Козаків) говорять, що потрібно використовувати силу свого ворога проти нього самого. Козаки були безстрашні завдяки сильній вірі, - вони йшли в бій і при цьому почувалися захищеними.

Опір у вигляді масових заворушень та вуличних демонстрацій лише додає сил сірим кардиналам. Адже їм потрібне виправдання, щоб заставити протестуючих підчинитися.

В той же час еліта, тобто ті, в чиїх руках є гроші та влада, швидше ведуть психологічну, а не фізичну боротьбу. Їхня зброя (наприклад, споживче суспільство) змушує населення бути піддатливим і це, зрештою, призводить до панування одних над іншими. Це є свого роду тактика, яка застосовується у всьому світі, не лише в Україні.

Яким же має бути вирішення? Непіддатливість. Їх є мало, а нас - багато (на відміну від солдатів у Холодному Яру). Які би шанси вони мали, якби все населення відмовилося слідувати божевільним законам, які диктувала еліта, а не народ? Це може здатися надто простим, але ж це спрацювало у випадку з Ганді в Індії.

Отож, що б зробив Юрій Горліс-Горський? Будучи його донькою, я виростала з його історією. Я приїхала до України і сама побачила, яка тут ситуація. Вірю в те, що непіддатливість - це той шлях, який він би обрав. Сьогодні солдат - це не те саме, що солдат за його днів. Сьогоднішній солдат є інструментом для еліти, який вона застосовує в силових іграх для поневолення населення терором (прикладом є геноцид в Іраку та інших країнах).

А що б було, якби солдати відмовилися боротися? Чи продовжувалися б війни? Не зважаючи на його славу, Юрій був мирною, а не войовничою людиною. Картини, які йому доводилося бачити, викликали в нього відразу. А в мене викликає відразу його опис цих картин, особливо в книзі “Аве диктатор”. Я ніколи не зустрічала людини, яка б прагнула війни, то чого ж ті війни продовжуються?

Зрештою, Юрія вбили його ж співвітчизники, - яка сумна іронія. Якщо ти говориш правду, це неминуче призведе до мучеництва. Ті, хто його вбили, були українськими “патріотами”, яких дратували його ідеї. Деякі люди, з якими я спілкуюся, говорять, що його вбили агенти, які вдавали з себе патріотів. Проте, вже точно ніхто не зможе дізнатися правди. Моя мама ж вважає, що вона знає правду, оскільки вбивця зізнався. Але люди воліють не вірити їй. Істина завжди буде некомфортною для деяких людей.


Лариса ЛІСОВСЬКА, автор проекту “Писемна спадщина Юрія Горліс-Горського”, місто Львів