|
 Відомими в Україні й за її межами талановитими постатями Косівський район, що на Івано-Франківщині, славився у минулому, славиться і нині. Однією із них є Аделя ГРИГОРУК.
Аделя Григорівна - заслужений працівник освіти України, член Національної спілки журналістів України, літературний критик і літературознавець, лавреат загальнонаціонального конкурсу “Українська мова - мова єднання” у 2007 році та педагогічної премії ім. Ігоря Пелипейка, член Наукового товариства ім. Тараса Шевченка, редактор газети “Освітянський вісник”, що виходить на Косівщині.
З 2010 року - заступник на громадських засадах головного редактора літературно-мистецького і громадсько-суспільного журналу “Гуцули і Гуцульщина”, який виходить у косівському приватному видавництві книговидавця Михайла Павлюка “Писаний Камінь”.
Автор наукових видань “На відстані слова” (дослідження життя і творчості письменників Косівщини, України та української діаспори) та “Микола Близнюк: нарис творчості” (про відомого українського дитячого поета з села Старих Кутів на Косівщині Миколу Близнюка).
На початку 2011 року вийшла нова її книжка “Народний учитель України Петро Лосюк”. Вона видана з нагоди 75-річного ювілею кандидата педагогічних наук, члена-кореспондента Національної академії педагогічних наук, директора Яворівської ЗОШ Косівського району Петра Лосюка. Йому, одному із небагатьох в Україні, присвоєно звання “Народний учитель України”.
Навчально-методичним посібником Аделі Григорук “Моя Гуцульщина. Уроки гуцульщинознавства в початковій школі” успішно послуговуються не лише в школах гуцульського регіону, але й інших областей.
Цікаві її наукові матеріали, вміщені у книжці “Духовні скарби Ігоря Пелипейка”. Аделя Григорівна є її упорядником, за її загальною р+0едакцією вона побачило світ. Славної пам’яті Ігор Пелипейко був заслуженим працівником освіти України, відомим дослідником Гуцульщини, автором неоціненних навчальних посібників та науково-краєзнавчих і етнографічних видань. Він вражав своїми енциклопедичними знаннями, ерудицією, логікою, його називали народним академіком.
Філософське значення його спадщини та осмислення трагічності втрати такої людини відобразив у символах художнього вирішення обкладинки книжки Антон Григорук - викладач живопису училища Косівського інституту прикладного та декоративного мистецтва Львівської національної академії мистецтв. Це вже не перше спільне видання подружжя Аделі і Антона Григоруків.
Вдячні із вічності п.Аделі за повернення їх творів із чужини в Україну Михайло Ломацький та Гнат Хоткевич. Вона відреставрувала та відредагувала тексти, написала грунтовні післямови до “Національнаої свідомості” Михайла Ломацького та “Гуцули і Гуцульщина” Гната Хоткевича. Якщо праця Михайла Ломацького на початках національного відродження в 90-х роках минулого сторіччя завдяки репринтним виданням стала доступною хоч для певних кіл на українському терені, то “Гуцули і Гуцульщина” Гната Хоткевича зоставалась узагалі не відомою до 2008 року - до часу, коли завдяки Аделі Григорук та Михайлові Павлюкові її видали у Косові вперше в Україні. Глибоко дослідивши життя і творчість Гната Хоткевича, п.Аделя при редагуванні згаданої етнографічної праці Гната Хоткевича усунула помилки у прізвищах, географічних назвах та стилістичні огріхи, допущені при її виданні за кордоном у 1920 році. Читаєш видання “Гуцули і Гуцульщина” і усвідомлюєш, що з таким надзвичайним захопленням, так образно й колоритно, як Гнат Хоткевич, про Гуцульщину і її красу, містику й забобони, вірування й звичаї гуцулів не писав ще ніхто. Тому проймаєшся глибокою вдячністю до п.Аделі за воскресіння із небуття надзвичайно цікавого твору Гната Хоткевича.
Має вона і публікації та видання на мистецтвознавчі теми. Яскравим взірцем є її книжка “Юрій Павлович: бути собою”, в якій вона, паралельно із поетичним, досліджує мистецький ужинок в царині художнього дерева заслуженого майстра народної творчості Юрія Павловича із Закарпаття.
Це далеко не повний перелік видань гідної і творчої українки, яка працює нині на посаді старшого наукового працівника науково-дослідної лабораторії “Гуцульська етнопедагогіка і гуцульщинознавство” Національної академії педагогічних наук України. ЇЇ перу належать ряд наукових програм, чисельних передмов до книг. Дослідження творчості письменників, літературних явищ та процесів за підписом Аделі Григорук вміщені у “Наукових вісниках” Львівської національної академії мистецтв, Львівського, Прикарпатського, Чернівецького й Тернопільського національних університетів, в журналах “Гуцулія” (Чикаго), “Дзвін”, “Гуцульщина, “Перевал”, “Гуцульська школа”, “Писанка”, “Гуцули і Гуцульщина”, газетах “Віче” (Чикаго), “Літературна Україна”, “Галичина” та інших. Написані чи відредаговані нею тексти читаються легко, викладені стилістично грамотно, логічно й доступно.
Народилася Аделя Григорук у селищі Обертині Тлумацького району. Ледь зіпнулась на ноги, а вже цікавилась, що то її старший двоюрідний братик, який проживав у їхній сім’ї, все мудрує у книжках та зошитах? Батьки зраділи її допитливості, почали посвячувати в таємниці письма та читання. Вже в чотири роки була безмежно щасливою, бо самостійно почала читати казочки, та навіть і творити їх. Десь той відгомін дитинства знайшов відлуння в її душі нині: у 2011 році видала дві збірки казок - “Казочки для Тарасика” та “До нас іде Миколай”, кольорові ілюстрації до яких намалював Антон Григорук.
У школі навчалась лише на “відмінно”. Неодноразово була переможницею районних та обласних шкільних олімпіад і… навіть міжнародного конкурсу школярів у Японії. Опанувавши в основному українську та світову літературу в дитячі і юнацькі роки, дівчина з Івано-Франківщини вільно почувала себе під час навчання на філологічному факультеті Чернівецького державного університету. Свої здібності засвідчувала не лише відмінними оцінками з предметів, але й дипломами переможниці всесоюзних студентських наукових конференцій та універсіад у Чернівцях і Одесі. Була головою студентського наукового товариства факультету, входила в раду університетського.
У 1974 році в стінах Косівського технікуму народних художніх промислів з’явилась висока, з непоквапливою ходою та білявим розпущеним волоссям і привітною усмішкою нова викладачка української мови і літератури. Студенти, переважно сільські хлопці й дівчата, спочатку якось незвично сприймали її надзвичайну шляхетність і делікатність, приємний і лагідний голос, ввічливе ставлення до них. Та в швидкому часі раділи спілкуванню з Аделею Григорівною, довіряли таємниці, отримуючи у відповідь щире розуміння.
Згодом заклад став коледжем прикладного та декоративного мистецтва. Його директор Катерина Романівна Сусак запросила Аделю Григорівну на посаду заступника.
У кінці 90-х років Катерина Романівна пройнялася ідеєю створення в Косові інституту, докладала для цього всі зусилля. Багато залежало від того, на якому рівні будуть підготовлені ліцензійні матеріали, необхідні для зміни статусу навчального закладу, а також навчально-методичне забезпечення освітнього процесу. Аделя Григорук справилася із цим завданням успішно.
Відкриття Косівського інституту прикладного та декоративного мистецтва відбулось у 2000 році. А.Григорук стала завідувачем кафедри, а далі - проректором з наукової роботи. Організовувала й проводила міжнародні та всекукраїнські науково-практичні конференції, презентації видань, зустрічі з відомими письменниками й науковцями, краєзнавцями, етнографами й фольклористами. Колишні студенти косівської мистецької альма-матері згадують, як під час своїх лекцій та проведення культурно-мистецьких заходів п.Аделя закладала в їхніх серцях національні етичні та естетичні засади, повагу до рідного слова, історії, українських звичаїв та… вміння мислити нестандартно.
На кожному із заходів, незалежно якого рівня, вона обов’язково скаже щось таке, що інші не зауважили, не додумались. Майже два роки тому в Косівській центральній районній бібліотеці відзначали 75-річний ювілей члена НСПУ, лавреата премії ім. Василя Стефаника, автора 25 збірок поезій та віршових байок і притч Богдана Радиша. Із захопленням вели мову про вартісність його збірки “Притчі”, за яку отримав згадану престижну премію, написані ним сім вінків сонетів, лапідарії, пісенні поезії і т.д.. Аделя Григорівна не стала вдаватись до надмірних сентенцій, властивих для таких заходів. Лаконічно проаналізувавши творчий доробок Богдана Радиша, акцентувала:
- За кількістю написаних сонетів наш Богдан Ілліч знаходиться між Петраркою і Шекспіром. У Петрарки їх - 300, у нашого ювілянта - 198, Шекспіра - 154.
Для вивчення творчості людини, про яку пише чи має мовити слово, не шкодує ні часу, ні здоров’я, сумлінно виконує чорнову роботу в ім’я пошуку того оригінального й неповторного, що виокремлює цю людину з поміж інших майстрів слова, пензля чи різця, особливу увагу звертає на морально-духовні цінності.
Вона сама є взірцем духовності і національної свідомості. Під час недавньої зустрічі з учнями Стопчатівської школи, що на Косівщині, розповідаючи, як твориться книжка, та, презентуючи власні видання, показала дітям книжечку в шкіряній оправі. Це був збірничок молитов, богослужінь та релігійних практик, виданий єпископом Григорієм Хомишиним у Станіславі в 1934 році.
- Оця книжечка є моїм духовним оберегом. Бабуся передали її моїй мамі, а мама - мені. У ній є всі стації Хресної дороги Ісуса Христа, молитви до Ісусового серця. І добре, щоб кожен із вас мав таку святиню, - звернулась Аделя Григорівна до учнів.
Вона дала дітям гарний урок, як аналізувати та писати літературні твори. Свій екскурс у світ творчості поетів Косівщини пов’язала із філософією, естетичними засадами української та світової літератури. Заодно навела наукові факти про згубний вплив брудних слів та вияву агресії на енергетику людини і природи.
Одну із презентацій своєї творчості, яка відбулась у Косівській райдержадміністрації, вона завершила словами:
- На виставці творів О.Родена в Парижі втілений у скульптурі “Мислитель” - італійський поет Данте ніби запитує: “Куди ми йдемо?”. З часу створення цієї скульптури минуло більше 120 років. Та бачимо, що світ іде не до кращого, а до гіршого. Це тому, що не вміємо цінувати ні дару Божого, ні дару життя, ні краси мистецтва і слова.
У післямові до книжки М.Ломацького “Національна свідомість” вона пише: “Наші діди, наші батьки - українські січові стрільці, воїни ОУН-УПА, прощаючись, вимовляли коротке слово: “Честь!”. Воно було виявом внутрішньої готовності кожного за жодних обставин не втратити цієї шляхетної риси, і - святим кредо: безчестя страшніше за смерть!..”
Це кредо і є святим для Аделі Григорук...
Василь ГЛІБЧУК, місто Косів
|
