|
Анатоль КУРДИДИК
 Місто Коломия - це не тільки своєрідна й романтична назвою міська оселя Галичини, або Західної України, не тільки її видатний політичний господарський та громадсько-організаційний центр, це теж поважний центр українського культурного життя, що вписував себе в історію розвитку Галицьких Земель від Весни народів 1848 року і з яким зв'язаний не один великий почин нашого хорового, музичного, театрального, музейного та образотворчих мистецтв.
Завжди, покоління за поколінням, находилися тут люди, гурти й окремі організації, що їм справа української культури лежала глибоко на серці і яких здорова та шляхетна амбіція гнала часто на суперництво не тільки з іншими подібними центрами Галичини, але часом на конкуренцію з того погляду навіть із столицею Галичини - містом Львовом.
Не інакше було з Коломиєю і ще на одному відтинку української культури, що цікавить нас у даний момент найбільше, а саме, на видавничо-книжковому і газетному - полі. Місто Коломия і тут не "пасе задніх", а маючи людські й технічні засоби для цього, могла створити і в цій ділянці вартості, достойні відмічення в історії.
Ті, що хочуть чванитися видавничою діяльністю Коломиї, згадують звичайно, як початок її видавництво Михайла БІЛОУСА, (нар. 1838 р., дата смерти не устійнена), якого діяльність та видані ним книжки чекають ще на свого дослідника, бо той "батько" коломийських видавництв, власник чи не першої в Коломиї друкарні, був теж видавцем першого на провінції, поза Львовом, часопису "Голос народний", що став виходити всього 15 літ після створення Руської ради і три роки раніше, як заснувалася "Просвіта", або в 1865 р. Маємо тільки віднотовано, що цей "Голос народний"виходив усього три роки, до 1868 року.
Більш відомий, як Михайло БІЛОУС, був другий у черзі коломийських видавців минулого століття, а саме Юліян НАСАЛЬСЬКИЙ, нар. 1847 р., учитель гімназії в Коломиї що на своєму 47-му році життя, бо від 1894 р., став видавати "Бібліотеку для рускої молодежи"тоді до своєї передчасної, бо на 66-му році життя, смерти 1913р. видав у цій "бібліотеці" 82 випуски (заголовки), разом у 160 томах,. Це був великий і дуже важний вклад Коломиї в нашу видавничу ділянку.
Та Михайло БІЛОУС і Юліян НАСАЛЬСЬКИЙ - не єдині видавці в Коломиї 19-го ст. До них двох доходить ще третій, а саме І.ТРЕМБИЦЬКИЙ, що в 1881-1882 рр. почав видавати ілюстрований дитячий місячник "Пріятель дітей", якого й був редактором. Це один з перших дитячих періодиків (львівський "Дзвінок" почав виходити з 1890 року) з 7-м числом перейшов з місячника на двотижневик, але, мабуть, не здобув прихильности батьків, бо з 15-тим числом перестав виходити.
Ще раніше, бо з 1871 року, почав виходити в Коломиї інший ілюстрований місячник, цим разом для селян "Наука" о. Івана НАУМОВИЧА. Хоч москвофільського напрямку (в 1866 р, львівське "Слово" проголосило " єдинонеділимську програму") та мабуть, з "пособіями" з Москви, "Наука" була писана народною мовою і тому село радо її читало: не можна заперечити, що за 5 літ своєї появи в Коломиї, до 1876 р., коли місячник перенесли до Львова і згодом до Відня, Чернівців та знову до Львова, де виходив до 1939 р., "Наука"поважно підняла освітній та культурний рівень нашого села.
І нарешті останній коломийський періодик минулого століття: двотижневик "Хлібороб", радикального напряму, що його видавав адвокат Северин ДАНИЛОВИЧ у 1891-1893 роках; часопис збанкрутував і перевівся до Львова, де виходив від 1893 р. як двомісячник радикальної партії.
Додаймо ще, що в 1869 р. виходив в Коломиї гумористичний часопис "Кропило", але про нього ми не знайшли докладніших інформацій.
Сильний поштовх дає видавничому рухові в Коломиї з початком 20-го століття своєрідний тут провінційний центр Української радикальної партії, кузнею якого стала адвокатська канцелярія д-ра Кирила ТРИЛЬОВСЬКОГО, що точно від 1900 року почав з першою "Січчю" в селі Завалові (повіт Снятин) розбудовувати Січову організацію, довівши її напередодні 1-ої світової війни до більше як 900 Січових кошів, які мали біля 800.000 членів по селах. Від 1908 р. він був теж головою централі цього руху. Головного січового комітету. Як відомо, підчас Січово-Сокільського здвигу 1914 року у Львові (28 червня 1914) взяло в ньому участь біля 12 тисяч організованих січовиків з прапорами й оркестрами та Т-вом Українські січові стрільці, що вже були справжньою й першою військовою організацією галицьких українців і згодом створили легіон УСС, який дав основу славетній Українській Галицькій Армії в 1918 р.
Для ще більшої маси активної молоді та старших, що їх тягнула до себе організація "Січ", д-р Кирило ТРИЛЬОВСЬКИЙ - згодом посол до парляменту у Відні, добрий бесідник і журналіст - мусів видавати відповідну організаційну літературу, отже статур співаники, підручники для вправ, і вони розходилися, хоч сьогодні можемо мати сильні застереження до їх демагогічної мови, неперебірливої лайки проти "попівства" та "клерикалів" і "їх сокільства", як писав у промові до "січового співаника" сам К. ТРИЛЬОВСЬКИЙ.
Але вся ця "офіційна" січова література, - в тому й читанка "Отаман" (маємо примірник з 1909 р.) та календарі "Запорожець", якого до 1914 року вийшло 11 річників - в якій усуміш ішли приписи, накази, січові звичаї, пісні, ноти й ілюстрації з відповідним інструкційним матеріялом, були в першій декаді нашого століття дуже популярні, як сільська література, зокрема ж та особливо в тих околицях, що їх встигла охопити своєю пропагандою й організаційною сіткою українська радикальна партія.
Та "січова" маса К. Трильовського не вдоволялася підручниками та календарями, і "Січовий батько" почав видавати в Коломиї теж січові періодики - насамперед в 1902 році місячник "Зоря", що виходив аж до 1905 року таки під редакцією та мабуть і фондами самого ТРИЛЬОВСЬКОГО, і майже одночасно, бо від 1903 року, місячник "Хлопська правда", який виходив аж до 1909 року і коштував у передплаті річно 2 корони. Цю січову пресу доповнювали ще й "Січовівісти", що виходилиу Львовів 1912-1914рокахта на які К.ТРИЛЬОВСЬКИЙ мав теж поважний вплив, бож ці "Січовівісти"'були офіційним органом січового руху.
Не знаємо сьогодні, з яких спонук, але, мабуть, як конкуренція січово-радикальній пресі, став у початках 1900-х років виходити в Коломиї популярний, просвітно-науковий тижневик "Поступ", що його від 1903 року видавав видатний громадський та організаційний діяч Національно-демократичної партії Коломийщини й Покуття голова Повітового народного комітету Олександер КУЛЬЧИЦЬКИЙ (1859-1938), згодом, від 1910 року, перший і довголітній директор Земельного гіпотечного банку у Львові. Цей тижневик "Поступ"не витримав демагогії своїх конкурентів і, хоч мав таких добрих редакторів, як Ярослав ВЕСОЛОВСЬКИЙ (1881-1917), згодом редактор щоденника "Діло" і видань "Просвіти" у Львові і, врешті, референт української й російської преси в австрійському міністерстві заграничних справ у Відні а теж інших добрих популярних журналістів, перестав у 1905 році появлятися.
Розглядаючи далі чергу періодиків Коломиї, зупинимося наперед на двох, що мали ту саму назву "Покутське слово "і перший з них, тижневик для політичних, громадських і просвітних справ Покуття, виходив у Коломиї від 7 березня 1912 року за редакцією Кульчицького до половини 1913 року. Друге "Покутське слово", що виходило вже після визвольної боротьби, в 1926-1927 роках, як тижневик, був високо-патріотичним часописом і, наприклад, про його пропаганду бойкоту польського кінотеатру "Ґвязда" в Коломиї та відмову містити навіть його платні оголошення писала тодішня українська та ще більше польська преса.
Між обома "Покутськими словами" виходив у Коломиї ще один часопис з подібною назвою "Покутський вістник" часопис Коломиї під час Галицької державности отже документ для історії. "Покутський вістник" був органом Національної Ради в Коломиї і можна сміло ґратулювати коломиянам за їх організаційну справність, бо 1-ше число цього часопису було вже в місті і в повіті 10-го листопада 1918 року, зн. тиждень після встановлення Галицької державности. Редактором "Покутського вістника" був Ярослав НАВЧУК, а від 4-го числа Омелян КАРАШКЕВИЧ, що вів часопис до 18 травня 1919 року, коли наступ румунів припинив його появу.
Крім "Покутського вістника", в часі Галицької державности, виходив в Коломиї кожного четверга ще й "Січовий голос", що, як вже говорить сама назва, присв'ячував свою увагу січовим справам. Він стояв на національному ґрунті, цікавився справами рідної армії.
Як подає сотник УГА Василь БАЧИНСЬКИЙ в огляді "Преса ЗУНР 1918-1919р". у 5-тому збірнику "Українська Галицька Армія", матеріяли до історії УГА, що їх у 1976 р. у Вінніпегу видав коломиянин, підхорунжий УСС і хорунжий УГА Дмитро МИКИТЮК (с. 126-141), то в "Покутському вістнику" співпрацювали ще Дмитро НИКОЛИШИН, нар. 1884 р. в селі Іванкові, пов. Борщів, професор української гімназії і згодом видавець в Коломиї, Іван ВАТРАН, Захар СКВАРКО, Володимира ЖУКОВСЬКА, Богдан ЗАКЛИНСЬКИЙ, Марійка ПІДГІРЯНКА, кол. старшина УГА Евген ЯВОРІВСЬКИЙ (нар. 1893 р. в Коломиї, помер 11-го листопада 1954 р. в Детройті) та інші - всі їх імена вписує світло історичний літопис коломийського друкованого слова.
Останнім у цьому списку коломийських часописів з покутською назвою маємо "Голос покуття". Його став видавати у 1934 році М. БЕРЕЗОВСЬКИЙ, редакційна колегія містилася при вулиці Українській 41. То був, мабуть, національний, а може й націоналістичний тижневик, бо радикальний "Громадський голос" у ч. 8 з 29 лютого 1936 згадує його з окремою зі'дливостю. Доки виходив, устійнити було не можливо.
Майже одночасно з "Голосом Покуття", бо від 1934 року Коломия мала ще й двотижневик "Гуцульське слово", часопис Організації українців м. Коломиї, який редагувала колегія і за редакцію відповідав Ст.ЛАСІЙЧУК. Цей тижневик мав своє бюро в Народному домі, при вулиці Костюшка 22. Великий газетний формат з головкою друкарським шрифтом робив його вже з першого погляду солідним періодиком, що коштував 2.50 золотих річно в передплаті. На жаль, не маємо інформацій, коли виходив цей часопис.
На "Голосі Покуття" і "Гуцульському слові" кінчиться наш реєстр політичної, громадсько-освітної й організаційної преси, що виходила в Коломиї від Весни народів (1848 рік) до окупації Галичини большевицькою ордою в 1939 році, разом 13 таких органів-періодиків. Але цей реєстр матиме ще дальші позиції.
Коломия була поважним центром української жіночої преси та окремо - євангельської. Про жіночі двотижневики "Жіноча доля", якого перше число вийшло в серпні 1925 р., та її ж дочку "Жіноча воля", що вперше появилося в 1932 роїг, знає майже кожна українка. "Жіноча доля"- спершу місячник і швидко потім тижневик для українського жіноцтва, була сильно поширена в Галичині - а навіть серед українок у світі, хоч одночасно з нею, від 1925 р. почав у Львові виходити, заходом кооперативи "Українське народне мистецтво" журнал мод і домашнього господарства, місячник, "Нова хата", а від 1935 р. орган Центрального союзу українок львівський двотижневик "Жінка". Крім "Жіночої долі" і "Жіночої волі" в цім самім видавництві виходив від 1934 року місячний журнал для дівчат "Світ молоді".
На наш погляд, безконкуренційність "Жіночої долі", "Жіночої волі" і "Світу молоді" була в тому, що всі ці три жіночі журнали видавала славетна постать нашого жіночого руху, громадська і політична діячка, журналістка й письменниця Олена КИСІЛЕВСЬКА, згодом від 1928 до 1935 рр., ще й сенаторка до польського сейму у Варшаві та на еміграції від 1948 року перша голова Світової федерації українських жіночих організацій (СФУЖО). (Народилася 24 березня 1869 р. у Фільварках біля Монастириська пов. Борщів, померла 1956 р.) Загально люблена та шанована, частий гість жіночих організацій і їх імпрез на українському селі та дуже добрий промовець, Олена КИСІЛЕВСЬКА знала наше жіноцтво і його потреби та проблеми, спеціяльний популярний стиль всіх трьох її журналів робив їх особливо привабливим для масового жіночого читача.
За "Жіночу долю" й "Жіночу волю" відповідала як редакторка Марія СТАВНИЧА, за "Світ молоді" - Ірина ВІЛЬДЕ, яка вже від 1930 року була надійною молодою письменницею. Цілий ряд відомих жінок-журналісток, поеток та письменниць допомагали Олені КИСІЛЕВСЬКІЙ та редакторам її видань своїм пером.
Редакція всіх трьох журналів була: "Жіночої долі" при вулиці Новій І, "Жіночої волі" та "Світу молоді" при вулиці Замковій 37. Всі друкувалися в друкарні М.БОЙЧУКА при вулиці СОБІСЬКОГО 48. Всі були ілюстровані, "Жіноча доля" коштувала в передплаті річно 10 злотих (одне число 55 грошів), "Жіноча воля" для села 2 злоті річно. Крім цього виходили при видавництві "Жіноча доля" ще й книжки, в тому в 1927-1930 рр. чотири календарі-альманахи з тією ж назвою з багатим матеріялом до історії українського жіночого руху.
Точний розгляд видавництва Олени КИСІЛЕВСЬКОЇ, що його припинила щойно московсько-большевицька окупація 1939 року заслуговує на книжкову публікацію. Це матеріял для докторської праці, бо всі три коломийські жіночі журнали творять окрему сторінку, без якої літопис нашої культури ще жде свого дослідника-аналітика справжнього історика.
Подібне становище, як і в ділянці жіночої преси, має Коломия на ще одному відтинку - Протестантсько-євангельському. Туди перебрався місячний євангельський релігійно-освітній часопис, як стоїть у підзаголовку "Віра й наука", що почав виходити у вересні 1925 року у Станиславові, але від квітня 1926 року появлявся вже в Коломиї повних 13 літ і тут теж закінчив своє існування подвійним числом, 7-8, липня-серпня 1939 р., коли Галицьку волость окупували большевики.
Першим редактором цього євангельського місячника був Леонід ҐАПАНЧУК, але згодом до редакційного складу "Віри й науки" ввійшли такі пастори, як Павло КРАТ, Вол.ФЕДІВ, Л.БУЧАК та М.КОСТІВ. Останній відповідав за редакцію від 1937 р. до останнього числа місячника. Журнального формату, ілюстрований, в окремій обкладинці з мистецькою головкою "Віра й наука" почала була з Липової вулиці у Станиславові, але вже від квітня 1926 року мала адресу у Дідушицьких, 9, в Коломиї. Часопис вельми причинився до зросту євангельського руху в Галичині. Від 1937 р. мав уже в підзаголовку ствердження, що він "Орган української євангельської реформованої Церкви" і знаходив численних читачів. В 1933 році дійшов до "Віри й науки" додаток для дітвори, з головкою мистця X. Монастирського "Приятель дітей", а від 1934 року ще й додаток для молоді "На провесні".
Добра традиція й пам'ять були теж причиною, чому й посталий в 1948 році у Брукгейвені в Па., ЗСА, орган Українського євангельського об'єднання перебрав цю традиційну назву свого далекого попередника з Коломиї "Віра й наука" та під справною редакцією виходить до сьогодні.
Окремо виходив у Коломиї від 1932 року ще місячник "Сіяч", - орган "Союзу українських реформованих громад". За редакційну колегію відповідав Роман ДІДЕНКО. Цей журнал мав книжковий формат і коштував у передплаті річно 2 злоті. Адреса "Сіяча" була при вулиці СКУПНЄВИЧА І. Як довго виходив цей місячник, невідомо.
Таким чином замикаємо часописний балянс Коломиї цифрою 20-ти двомісячників, місячників, двотижневиків, тижневиків і півтижневиків ("Покутський голос" 1918-1919 рр.) і з цією цифрою місто Коломия має повне право на першість серед усіх подібних провінційних українських центрів Галицької землі.
Не годиться не згадати ще одного друкованого в Коломиї періодика: станового двотижневика "Голос дяків", що виходив у столиці Покуття в 1923-1925 роках, конкуруючи в тих трьох роках із львівськими "Дяківськими вістями", який був органом т-ва "Взаїмна поміч дяків".
Різноманітність коломийської преси була подиву гідна, а коли додати до неї ще й місячник в-ва "Рекорд" М.КОВАЛЮКА (про це далі) "Український купець", що не вдержався поза перше число в 1929 році, можемо говорити навіть про деяку її претензійність.
Що до коломийських видавництв, то чотири перші - М.БІЛОУСА, Ю.НАСАЛЬСЬКОГО, В.ТРЕМБИЦЬКОГО і К.ТРИЛЬОВСЬКОГО ми вже згадували.
Найбільшим щодо кількости виданих книжок та найповажніших у підборі їх змісту, а теж у виданню інших культурних друків (музичні твори, шкільні підручники, атляси, мапи, дитячі книжки, картки) було в Коломиї до І світової війни видавництво "Українська накладня", що його заснував і вів як власне підприємство Яків ОРЕНШТАЙН, жидівського роду. Він уже в 1903 році почав давати на ринок українську поважну книжкову продукцію, спершу під назвою "Галицька накладня", а потім "Українська накладня", ангажуючи до праці тодішню молодшу генерацію українських учених і письменників.
Літературно-наукові й белетристичні твори виходили в серії "Загальна бібліотека", вінєтку до якої малював Микола ІВАСЮК та між першими випусками в якій (18-60) вийшов Богдана ЛЕПКОГО "Начерк історії української літератури", книжка 1-ша (до нападу татар). Услід за нею поодинокими випусками, кожний по 30 сотиків, стали появлятися клясики, як Іван НЕЧУЙ-ЛЕВИЦЬКИЙ, КАРПЕНКО КАРИЙ, Ст.РУДАНСЬКИЙ та ін., поки цього потоку не перервала І світова війна.
Близько 40-літній Яків ОРЕНШТАЙН подався перед польською окупацією з Коломиї окружною дорогою до Берліну і там у роках 1919 відновив свою "Загальну бібліотеку", що на чепурно виданих книжках віднотовувала, як своє місце, Київ-Ляйпціґ - "Українська Накладня", Коломия - "Галицька Накладня" мабуть, з надією збувати на американському континенті свої книжки.
Починаючи з Коломиї в 1903 р. і до 1933 р., коли Яків ОРЕНШТАЙН, тікаючи з Берліну від антижидівської кампанії гітлерівців, в "Загальній бібліотеці" появилося 238 томів, з того 113 у Коломиї і 125 у Берліні. Як громадянин Польщі, Яків ОРЕНШТАЙН міг вернутися з гітлерівської Німеччини до Варшави і там ще молодий тоді в 1933 відкрив книгарню, але з 1939 роком, після захоплення Польщі гітлерівськими полками, ґетта у Варшаві, та протинімецького повстання в цій окупованій столиці Польщі в серпні 1944 р., всякий слід по цьому видавцеві загинув.
До речі, всі книжки видання Я.ОРЕНШТАЙНА з рр. 1903-1914 в Коломиї і всі видані в 1919-1932 в Берліні не мають року видання й тому важко визначувати точний час їх друку. Коломийські різняться від берлінських тільки обкладинкою і технікою друку.
Та, як ми вже згадували, Яків ОРЕНШТАЙН, що дуже поважно причинився до появи й поширення тогочасної української літератури і літературно-критичної продукції, збагатив ще й інші її відтинки. Не знаємо, чи це видавництво мало коли який свій каталог, що дав би нам повну картину його праці та перелік його цінних сьогодні (деякі справді, якщо не на вагу золота, то срібла напевно) видань, але з оголошень на обкладинках книжок "Галицької накладні", особливо коломийського періоду до 1914 р, знаємо ще про дещо - що Я.ОРЕНШТАЙН видав поза цією серією "Народний декляматор", першу таку книжку руською мовою, що була збіркою найкращих поезій тогочасних українських поетів на "всі оказії" і справді поважною, бо 320 сторінковою книжкою за 1 корону і 20 сотиків. Далі "Перший атляс в українській мові", професора д-ра Мирона КОРДУБИ, "Атляс географічний", 24 карти, що за заявою видавця, коштував великих трудів і коштів, за 2 корони і 20 сотиків брошурований і 2 корони й 80 сотиків оправлений в полотно. Далі "Коляди і щедрівки "в меншому 24 сторінковому виданню без нот, за 24 сотики і в більшому, з "нотами до співу" за 80 сотиків.
Врешті Я.ОрЕНШТАЙН домовився з К.ТРИЛЬОВСЬКИМ і видав 3 "Січові співаники ", малий за 24 сотики, більший, 60 сторінок, за 40 сотиків (цей маємо в себе), та великий, за 90 сотиків - всі з піснями, вправами, ілюстраціями й нотами.
В часі видавання "Загальної бібліотеки" Яків ОРЕНШТАЙН почав видавати, бо є оголошення циж книжок на обкладинках, теж серію "Образкових книжок " для дітей, перших у нашій друкарській продукції. їх вийшло 24, від ч. І "Веснонька", до числа 24 "Дітям од Бога дар". Очевидно, як усі такі книжки, що бували в руках дітей, вони сьогодні "білі круки" в наших бібліотеках та книгозбірнях.
Одну книжечку з цієї серії, а саме ч. 15-те "Рости, читай, дрібонький читачу, най дармо папір не трачу", маємо в себе. Згадану книжечку робив і переспівував письменник Василь ПАЧОВСЬКИЙ (помер в 1942 р. у Львові). Але даремно на ній шукати знаку чи замітки, що це видання "Галицької накладні". Згодом такі видання, хоч меншим форматом, повторив Михайло ТАРАНЬКО у своєму видавництві "Світ дитини" у 1919-1939 роках у Львові.
І нарешті Яків ОРЕНШТАЙН відомий кожному українському колекціонерові, як перший видавець українських поштових листівок., серійним ладом, бо хоч і до нього тут і там появлялися такі листівки, м. ін. здебільша з москофільських редакцій, то коломиянин ОРЕНШТАЙН видав їх, виключно з українською тематикою, аж 13 серій по 8 до 16 листівок у кожній, разом 164, у цих серіях, та ще поза ними 50 карток з "руськими типами" і 50 з видами гір, були два роди - по 6 сотиків чорні і по 8 сотиків кольорові, отже 100 чорних і 100 кольорових. Додавши 148 листівок з серій, матимемо разом 364 українські листівки видавництва "Народної накладні" Я.ОРЕНШТАЙНА".
Повної їх збірки не має, мабуть, сьогодні ніякий український музей, а за поодинокими з них розбиваються наші збирачі, і ціна їх на колекціонерському ринку - найменше один доляр за листівку.
Для цих збирачів дочислюємо інші серії оренштайнівських карток, як, наприклад, серію "Захар БЕРКУТ", яку оформлював ОРЕНШТАЙНОВІ Ярослав ПСТРАК, відомий уже тоді академічний маляр, ШЕВЧЕНКОВІ офорти появилися на цих листівках вперше цілою серією, а "Гайдамаки" ШЕВЧЕНКА були поменшеною репродукцією відомих ілюстрацій О.СЛАСТЬОНА до цієї поеми.
Серії ОРЕНШТАЙНА виходили за такою чергою, поданою в оголошеннях на обкладинках книжок коломийського періоду "Загальної бібліотеки", саме:
1.ШЕВЧЕНКО. Гайдамаки, серія 1, 16 чорних карток
2.ШЕВЧЕНКО. Гайдамаки, серія 1, 16 кольорових карток
3.ШЕВЧЕНКО. Гайдамаки, серія 2, 12 чорних карток
4.Історія Руси-України, серія 12 чорних карток
5.Рідне слово, серія 12 чорних карток
6.ГОГОЛЬ. Українські оповідання, серія 10 кольорових карток
7.ГОГОЛЬ. "Тарас БУЛЬБА", серія 16 кольорових карток
8.Пам'ятник Ів.КОТЛЯРЕВСЬКОГО, 8 чорних карток
9.Ів.ФРАНКО. "Захар БЕРКУТ", серія 10 кольорових карток
10.Ів.ФРАНКО. "Захар БЕРКУТ", серія 10 чорних карток
11.ШЕВЧЕНКОВІ офорти, серія 12 чорних карток
12.КУЛІШ. "Чорна рада", серія 16 чорних карток
13."Запорожська січ", серія 14 чорних карток.
Закінчуючи цей огляд видавничої діяльносте, годиться ще згадати, що в берлінсько-ляйпцізькому періоді назва "Галицька накладня" була вже від 1-го випуску (ч. 114) змінена на "Українська накладня", а вибір і редагування книжок у ній перебрали нові й практичні люди, зокрема Василь ВЕРНИВОЛЯ і Василь СІМОВИЧ), який спрямував дальші випуски на друковання клясиків української літератури. Разом з тим у "Накладі" стали появлятися поважні твори, з творів ШЕВЧЕНКА "Музика", "Артист" і "Гайдамаки" і далі - українські та європейські романи, як от СВИДНИЦЬКОГО "ЛЮБОРАЦЬКІ", О.КОБИЛЯНСЬКОЇ "Царівна" і "Земля", А.КРУШЕЛЬНИЦЬКОГО "Рубають Ліс" Ів.ФРАНКА "Захар БЕРКУТ, ТОЛСТОГО "Відродження" (три частини в перекладі В.СІМОВИЧА), врешті Вол.ВИННИЧЕНКА "Записки Кирпатого Мефістофеля".
Як з того списка бачимо, тематика книжок берлінсько-ляйпцізької "Української накладні" була зовсім інша, як коломийської "Загальної накладні" і наскільки впливу та коштів було в цьому все ще Якова ОРЕНШТАЙНА важко сьогодні устійнити.
Були змінені й видавничі марки книжок цього і того періоду, але тим не менше авторитет Я.ОРЕНШТАЙНА залишався і на цьому закордонному періоді його видавництва - він ставав уже історичною постаттю українського книжкового руху, до якого колись дослідник мусітиме підійти з достойною його вкладу в українську культуру мірою та схопити цю постать окремою науковою працею. Коломия ввійде в цю працю разом із своїм видавцем Яковом ОРЕНШТАЙНОМ безконкуренційно - бо ніяке інше місто поза Львовом не може почванитися такою цікавою, як він постаттю.
Ми повинні закінчити підсумки видавничої праці Коломиї за більш як століття відродженого українського життя в Галичині (від Весни народів 1848 року до початку 2-гої світової війни 1939 р.) згадкою про ще кілька видавництв, що працювали в тім місті та які часово можемо зареєструвати такою чергою:
"Жіноча бібліотека"- це видавництво, засноване ще в 1893 р. Наталією КОБРИНСЬКОЮ - піонеркою жіночого руху в Галичині, у Стрию, де й був виданий перший з трьох альманахів "Наша доля" (1893 - 104 сторінки, 1895 р. - 110 сторінок і 1896 р. на 144 сторінки, два останні друковані вже у Львові), було після довшої перерви, бо в 1912 році відновлене в Коломиї. Тут Н.КОБРИНСЬКА дібрала нових співробітників (К.МАЛИЦЬКА, С.ДУЧИМІНСЬКА й ін.) але вже закинула видавати збірники праць різних авторів, як звалися "Наша доля" і перейшли до видання книжок з модернішою тематикою, за браком своїх, перекладів з чужих мов (К. Свєтлої "З наших боїв і змагань" з чеської мови та М.МеТЕРЛІНКА "Синьобородий і Аріядна" з німецької; третя книжка - КІЛЯНДА "Сніг" - не вийшла, через війну 1914 року). Згодом в 1913 р., стало діяти в Коломиї "Мужицьке видавництво", що мало у пляні видавати двічі в місяць, кожного 15 1 30, книжечки від 2-х до 6-х аркушів друку за редакцією Івана МЕЛЬНИКА та містити "добірні твори найславніших чужих і наших письменників" - як обіцяло відповідне оголошення. З назви видавництва і зголошуваних на обкладинках його випусків "Хлопської газети", "Громадський голос", календаря "Запорожець" д-ра К.ТРИЛЬОВСЬКОГО і навіть львівського "Робітничого календаря", можемо здогадуватись, що "Мужицьке видавництво" було близьке до радикальної партії, Січового руху та К.ТРИЛЬОВСЬКОГО, отже соціялістичного напрямку, такого модного напередодні війни 1914-1920 рр. Проте, замість шукати творів письменників, видавництво відразу перейшло до перекладів з чужих мов і, - цікаво - першою своєю книжечкою видрукувало "Мужицькі оповідання" Б.БЄРНЗЕНА.Чергою пішли в ньому як ч. 2, з 30 жовтня 1913 р., Б.АВЕРБАХА "Товкач" в перекладі П.КУЛІША, а як ч. З нарис Є.ЧІРКОВА "Товариш" . Але, мабуть, ці твори не дуже відповідали селянам, для яких "Мужицьке видавництво" було призначене, і після третього випуску ніякої чутки про нього не маємо. В. Енциклопедії українознавства II це видавництво навіть не занотоване. Але цікава буде коломиянам
його адреса: Спершу вулиця Мнихівка і в 3-ім ч. - НОВИЦЬКОГО 21.
В 1914 р. в Коломиї вчитель української гімназії Дмитро Николишин заснував в-во "Загальна книгозбірня", в якому видав кілька збірок власних поезій та кілька збірок Уляни КРАВЧЕНКО і кілька перекладів з німецької, зокрема грецьких та римських клясиків. Книжечки в-тва "Загальна книгозбірня" мали однаковий формат, були культурно видані.
Довше, бо аж зліквідоване війною та большевицькою окупацією 1939 р. існувало коломийське видавництво популярних книжок ОКА , що від 1921 р.
працювало при вулиці Євангелицькій ч. 7 під керівництвом Осипа та Олени КУЗЬМИ, Олена була редактором видань. В-во ОКА друкувало свої книжки у двох серіях, в першій поважні, патріотичного українського змісту твори, зокрема автора козацьких пригодницьких повістей для молоді - Андрія ЧАЙКОВСЬКОГО, К.ПОЛІЩУКА, І.ЗУБЕНКА і в другій серії здебільша переклади - А.КУПРИНА, Б.КЕЛЛЕРМАНА, Д.МЕРЕЖОВСЬКОГО та ін. Окремо, як третю серію, видало ОКА періодичну "бібліотеку для всіх під назвою "Ряст" і за редакцією Ів.ЗУБЕНКА, що виходила щомісячними книжечками з обкладинкою Вас.ДЯДИНЮКА, - в цій серії вийшли теж менші об'ємом повісті А.ЧАЙКОВСЬКОГО, дві розвідки д-ра К.ТРИЛЬОВСЬКОГО та навіть драми й жарти для аматорських театрів по селах. "Ряст" розраховував на масове поширення і тому теж досить дешево пропонував передплату своїх щомісячних випусків - річно 5 злотих, один випуск 50 сотиків - але з останнього часу перед війною 1939 р. не маємо інформацій, ні каталогів з діяльности видавництва ОКА в тому і з серії "Ряст".
Передостаннім видавництвом Коломиї, яке ми хотіли б відновити в цім огляді, вважаємо "Рекорд" рухливого Миколи КОВАЛЮКА, що діяло при ВУЛИЦІ СЛОВАЦЬКОГО 5, та намагалося подати на читацький ринок книжки різнородного змісту, від сценічних творів для сільських аматорських театрів до поважніших і постійної вартости публікацій. Однією з вартісніших з них є рідкісний сьогодні "Словник чужомовних слів, виразів і приповідок, що вживаються в українській мові", О.СКАЛОЗУБА, що вийшов як. ч. 5-6 Бібліотеки "Пролом", в-тва "Рекорд" 1933 року 480 сторінковою книжкою. Прихильник організації приватного купецтва, М.КОВАЛЮК почав на свої кошти видавати 1929 року місячник, присвячений справам української приватної торгівлі і промислу під назвою "Український купець" (річно 6 злотих), навіть з бібліотекою "Українського купця" вийшло як перший випуск у ній 1929 року оповідання А.ЧАЙКОВСЬКОГО "Аристократ" - але "Рекорд" і його власник не змогли договоритися з централею Союзу українських купців і г омисловців у Львові - і місячник "Український купець" та його бібліотека так і не вийшли дальшими своїми випусками. Доля М.КОВАЛЮКА і його видавництва "Рекорд" від 1939 року нам невідома, ніякої вістки про них в українській пресі ми не находили.
Поважна праця інж. Володимира НЕСТОРОВИЧА "Українські купці і промисловці в Західній Україні" (Торонто-Чікаґо, 1977) р. згадує м. ін., що в Коломиї член СУК і П.КУРИЛОВИЧ (не подано імени) хотів на власний риск видавати журнал п.з. "Торгівля і промисл" і навіть дати йому підтримку й матеріял, але після кількох чисел, які виявили недостачу фахової редакції і брак дописів та зацікавлення СУК зрезиґнував з нього. На цьому наші вістки про цей невдалий періодик і кінчаються.
Огляд видавничої діяльности Коломиї був би неповний, як би не згадали ше й "Видавничої спілки українського учительства" в цьому місті, що 1910 року спромоглося видати "Учительський альманах " за рік 1910, який мав 215 сторінок та статті, твори й поезії 24 авторів, в тому з відомими в нашій літературі прізвищами. Чи видало це видавництво ще якісь дальщі альманахи й книжки - нам не відомо, хоч Енциклопедії Українознавства II (гаслова) зазначує на сторінці 247, що ця Спілка (1909-1928) видавала навіть народні історичні читанки, збірки колядок та ін., і мала свою книгарню.
І на кінці цього огляду - не забудьмо, що перша у світі та в нашій історії "Українська загальна енциклопедія, книга знання", що її у Львові редаґував справжній штаб української науки на чолі з д-ром Іваном РАКОВСЬКИМ (1874-1949), головою Наукового Т-ва ім. Шевченка та автором більш 20-ти світової вартости наукових творів з антропології й зоології, друкувалася в 1930-1935 роках у Коломиї і тут був при вулиці Собіського ч. 56 її редакційний, адміністраційний та експедиційний центр, мотором якого був коломиянин Василь МИКИТЧУК.
Коломия може бути горда, що ця перша українська "Книга книг", яка має три томи і є сьогодні бібліотечною і бібліофільською рідкістю, виходила на її терені та тим самим ще в одному місці вписала столицю Покуття в історію нашої культури.
|
