Марта Томенко
* * *
Вартують ватру
стомлено зіпершись
на грабель батуту
тлумлять власний біль
пірамідою багаття
Довічні диригенти
багряних вогнів
визначають час горінь
* * *
Т.М.
Поети вмирають стоячи
маляр перекреслює вертикаль
Зникають митці
ненаписаними віршами
Звук вічного F –
тремтіння душі
під декою Неба
Фальш ієрихонських труб
руйнує твердь
* * *
Гріх ніби сміх
- сліпий сніг –
не в лютому лютий
аркан призабутий
У вікні цнотливий
цілунок цикламена
* * *
Вітер полоще білизну
у чані весни
Блакить полонила
яв
див
сині
сіянь
* * *
Над містом
важкі могутні хмари
зависли дармовисами
й кують набат
Волосожар у висі
гартує небесну рать
* * *
Жовтяниця жовтня
фарбує вежі дерев
Пір’я хмар
минає горизонт
Бурштинові коралі обліпихи
вкраплені у простір
Шафран кольорів
царським блиском
вітає обрій
Синь неба й
одіж золота –
Бог в ритуальнім танці
* * *
За скиртами Сонце біле
висвітлює літо доти
допоки дощі не змиють
зірниці соняшників
* * *
М.С.
Серпень докошує літо
щільник часу – суцільні осені
є люди які відходять як погідний день
на грані осені в павутинну тишу
Виплеск душі – на зламі
між теплом - холодом
Коли стомлюється Сонце гріти –
час віддавати борги
* * *
В смарагді неба
Місяць молодий
Срібний Князь
Тане шовк осені
оксамитової ночі
Легко тремтливо
мене торкнувсь
черкнув початком
живого блиску
Тільки Ти
посріблив медалик
мойого Сонця
Початок небозводу
спалахнув фейерверком
кінця епохи
* * *
У місті Кола
зривають вишні
У місті Кола
чаклують колом
/сім не сім петель –
зашморг на волі/
Вичавлюють плоди
євхаристійною кров’ю
У полудень літа
злічують вервицю кісток
/кервава петрівка
у Коло –
миї/
У місті Кола
дрелюють вишні
/пожертву Богу Вішну/
У місті Кола
вродили червоні
черешні...
|
