Надія Кметюк
* * *
ТЕБЕ, ВЕЛИКИЙ ГОСПОДИ, ХВАЛІМ!
Я довго плакала: чому їх не пустили?..
Сльозу дитячу понесла у світ.
Для них в Творця благала ласки й сили,
Під зіронькою йшла за ними вслід.
І не в одні постукали ми дверці,
Нас залишали в холоді й хулі.
А я молилась і вразливим серцем
Шукала Милосердя на землі.
І гріла душу та свята лампадка,
І Мама усміхалася мені.
Свята Вечеря... Перша шоколадка.
Різдвяник на промерзлому вікні.
Моя сльоза й молитва – на сторожі
Святого Дива після довгих мук.
Я чистим серцем бачу очі Божі
І Серце, що осяяло пітьму.
Від янгольської тиші і блакиті
Здається ще смачнішою кутя.
Немов співочі квіти у букеті,
Дзвіночки срібним співом мерехтять.
Все майже схоже на дитячу мрію,
Лиш болісніше і рідніше все...
Сніги тисячоліть... Смутну Марію
Тепер чекають в кожній із осель.
Вже двері перед нею не зачинять.
ЛЮБОВ і ЧИСТОТА здолали гріх!
Страждальний світ в Її сльозі спочине
Під тихим сяйвом Вічної Зорі.
Як перший пастушок, прийде паломник –
Мов не було цих двох тисячоліть –
І мовить перед яслами в поклоні:
ТЕБЕ, ВЕЛИКИЙ ГОСПОДИ, ХВАЛІМ!
ТЕБЕ, ТЕРПЛЯЧИЙ ГОСПОДИ, ХВАЛІМ!
* * *
AVE, МАРІЄ!
Ave, Маріє! Ave, Маріє!
Неба Всевишня Зоря.
Змучене серце благоговіє
Біля Твого вівтаря.
Ave, Маріє! Земна і Небесна.
З уст тиха сповідь зліта.
В наші заплакані душі і весни
Ллється Твоя Доброта.
Ave, Маріє! Ave, Маріє!
В сяйві небесних гірлянд
Твоє ім’я над землею зоріє,
Світить, немов діамант
Ave, Маріє! Ave, Маріє!
Йдеш по ранковій росі,
Всесвіт вклонився, трояндами сіє
Вслід Твоїй Вічній Красі.
Ave, Маріє! Ave, Пречиста!
Рани зціли в добрий час.
Через Своє Пресвяте Материнство
Серцем молися за нас.
* * *
Принеси мені свяченої водиці,
Таточку, будь ласка , принеси.
Я тихенько плачу... Мені сниться
Ангельських пісень квітуча синь.
Доброта Твоя, як білий ангел,
Промокне сльозу і кров із ран...
Вчора – тиха ніч і Божий Агнець,
Нині – Водохрестя, мій Йордан.
О, яка ж то милість доокола,
І високе сонце – в небсах.
Добре, що молитва – понад болем!
Від Отця летить до Сина Птах.
Принеси мені свяченої водиці,
В водохресну днину принеси.
Чуєш: люд хрещений веселиться –
В білих шатах йде Господній Син.
І душа із Господом в єднанні,
Чистою луною глас Отця.
Божий Син хрещається в Йордані,
Щоб надію дати всім серцям.
Серденька мого удари хворі
Коронує Голуб-Богодух,
І злітають ввись пісні прозорі –
Хай ніколи з горя не впадуть!!!
Принеси мені свяченої водиці...
* * *
КОХАНІЙ МАМІ
О МАМО! МАМОЧКО, ВІД ТЕБЕ
ПРИЙШОВ У МОЮ ДУШУ БОГ...
Моя маленька біла хата,
Садок вишневенький при ній –
Цей спогад серця вічним святом
Несу собі із краю мрій.
І Мама – як Свята Молитва.
Як Сонечко, що любить цвіт,
По волошковій пісні жита
Веде свою Надію в світ...
І так близенько нам до неба,
І так нам зоряно удвох.
О МАМО! МАМОЧКО, від Тебе
Прийшов у мою душу Бог.
І в час скорботи і посухи,
І в час свинцевої грози
Твоя Молитва й Сила Духа
В моєму серці біль сльози
Гасили завжди...Мамо, Мамо,
Кохана Мамочко, прости...
В житті між хаткою і Храмом
Судились нам важкі хрести,
Терниста путь, болючі сльози...
Схилюсь перед Тобою знов:
Нехай Небесний Вищий Розум
Воздасть Тобі за всю Любов!...
Моя маленька біла хата,
Садок вишневенький при ній...
Я хочу в те тихеньке свято.
Де менше болю, більше мрій...
Де так біблійно квітли зорі,
Де так співали солов’ї
В саду вишневім, мов в соборі:
Тули до серця ті пісні...
Де небеса цвіли барвінком
У євангелії весни,
Де я сміялась дзвінко-дзвінко
І вірила у світлі сни.
Де айстри Мамині світились,
Мов кольоровії сонця,
Де я між мальвами молилась –
Сама, мов мальва, до Творця.
Де плакали й співали квіти,
І не вмирали круглий рік.
Де Сонце й Місяць – Божі діти –
Вели моєму щастю лік.
Де хліб насущний і Молитва,
І квіти , й зорі, й доброта –
У серці воєдино злиті,
Де МАМА – юна і Свята.
* * *
Ще ризи не вдягнули хризантеми
Сестрі Танечці
Серпнево загорівся гладіолус.
Велично-гордо дивиться на світ.
Притишили пташки в садочку голос.
Русяві пасма у смарагди віт
Вплітає ніжно сонце на світанку.
О серпень!.. Композитор і поет.
Самотній силует... Стара альтанка.
То – я ще нині з літом tet-a-tet.
Поезія в душі... Чарує всоте
Цих юних айстр прекрасна акварель.
І пише серце, пише знову ноти,
І хвилями, що падають зі скель,
Натхнення заливає світлий ранок.
І в моцартівській легкості летить
Та музика - прекрасна, мов світанок:
Ще все живе, ще світиться, тремтить.
Ще ризи не вдягнули хризантеми,
Листочки не падуть ще долілиць,
Немає ще одвічної дилеми:
Чи впасти на коліна, впасти ниць,
Наслухавшись ліричного сопрано
Осінніх елегійно-чистих плес?
Чи осені, співаючи осанну,
Вознестись до зажурених небес?
Ще золото не викуплене в сонця,
Ще смуток відторгається й печаль,
Ще ангел літа з правом охоронця
Не підпускає осінь з-за плеча...
А гордий гладіолус так палає,
В ім’я Краси і світиться й горить.
Лиш серпень – він поет – він добре знає:
То літечко, прощаючись, кровить...
* * *
Воскресіння
Господнє Серце на хресті,
пробите терном...
В Євхаристійній Чаші –
Кров Свята.
Тендітний колосочок –
добрі зерна.
Над ними Білий Голуб –
Дух зліта.
Жертовність і любов...
Палає свічка.
І небо воскресає після гроз.
Моє солоне від сльози, прозоре личко
Тримає у Своїх руках Христос.
З Тобою я молилась
в Гефсимані...
З тобою хресні муки перейшла...
А нині впав від гробу
сірий камінь,
І я Тебе між мертвих
не знайшла.
Воскрес із мертвих!
Два тисячоліття
Горить Любов’ю на
Голгофі хрест.
В сльозинці болю –
Воскресенське Світло,
Над муками розп’яття –
Отчий хрест.
Спасителю! Учителю
мій ніжний!
Тобі хвалу молитвою воздам.
У нас є віра, камінь є наріжний.
Тож дай нам сил
звести Духовний Храм!
Хай мироносиці несуть
святу новину,
Хай дзвони сколихнуть
блакить небес!
Христос Воскрес!
В неділю Світлу Днину
Прийми ж, Вкраїно, серцем
Божий жест!
* * *
Плач душі
Я віднайшла у Небі звуки Баха –
Відлунював в душі святий хорал.
Благословенна Богом біла птаха,
Я всім бажала Світла і Добра.
Співочим квітом зодягала Землю
І Слово Благовісту берегла.
Сльозою написала: не приємлю
Жорстокості, наруги, глуму, зла.
Мій Боже! Як душа зболіла...
І цей останній зойк з очей паде.
Але не висхла – ні! – не обміліла,
Лиш серце виривається з грудей.
Паду зів’ялим листячком доТебе –
Останній молитовний мій політ.
Я так напилась в світі болю й Неба...
Чи ж розвесниться ще у серці квіт?...
На чорний попіл вигоріла осінь.
Гармонія страждання: біль і прах.
І після птиць, що журно відголосять
У посивілих з горя Небесах.
Зішли мені, о Господи, терпіння!
У тій молитві, що колись навчив.
І воскреси те листячко осіннє,
Зів’яле листя, що в душі кричить...
* * *
Право на казку
Вірш у третє тисячоліття
Знов казка просить двері відчиняти,
І коронує землю тихий сніг.
З-під довгих вій печальні оченята
З дитячих мрій всміхаються мені
Пресвітлу радість серце пригадає,
Зболілим духом пригорнувши дні.
Тисячоліття третє виглядає
Пташина на засніженій сосні.
На сніжно-білім тлі – живі графіті –
Голодні галки, чорні і сумні.
І, як, в дитинстві, пуп’яночки квітів
Малює серце, віддане весні.
Сумне дівчатко – золота голівка,
Спасибі, що лунає й нині гімн
“Я ВАС ЛЮБЛЮ!”
Я ВАС ЛЮБЛЮ! Й пишу з страшного віку,
Мої казкові мрії дорогі.
Мої пташата, квіти, ДОБРІ ЛЮДИ!
Я ВАС ЛЮБЛЮ, беззахисні й малі.
МІЙ БОЖЕ! Захисти нас всіх від бруду
В цих неказкових буднях на землі.
Дай сили, БОЖЕ, кривдникам прощати
І казку сірим будням поверни.
Пригорну сніг... Барвіночок хрещатий
Долонями зігрію. До ВЕСНИ!
* * *
Весна
Природа – геній. Так, природа – геній.
А пік її натхнення – то весна.
Поглянь: ось тут в траві зеленій,
Десь назбиравши із морського дна,
Нанизує в конвалію перлинки,
У витвір благородної краси.
І листячко притулить їй до спинки,
Щоб не замерзла вранці від роси.
І задзвенить повітря ароматом,
Велика ніжність виллється з душі.
І стане сад предивним, світлим святом,
І присвятить поет йому вірші.
А тут, поглянь: стоїть тюльпан вогнистий,
Мов келих полум’яного вина,
Шумує і проміниться іскристо:
Вином частує світ сама весна.
А там півонія стікає густо кров’ю,
Спокутує якийсь прадавній гріх,
А може, то – молебень за любов’ю,
Що розцвіла й осипалась до ніг...
“Та ні ж! Любов ніколи не вмирає”-
Промовить соловей, розбудить день.
Здається, принесе з самого раю
Весь дивосвіт мелодій і пісень.
І так натхненно виспіває оди,
І так кохання вознесе до зір
Перед трояндою-царівною природи!
Мільйони скрипок, флейт, мільйони лір
Засвітить. А природа – вічний геній –
Погляне на закохані серця,
Постелить ложе у траві зеленій,
Осяє душі золотом вінця.
Від сонця, від небесного світила.
І вище сонця буде лиш любов.
Природа – геній, а весна – то крила,
Щоб воскрешати й надихати знов.
* * *
Літня мелодія
Червнева мить... Ласкаво світить сонце.
Джерельну воду п’є з криниці день.
Прекрасна мальва дивиться в віконце
Голубизною неба і пісень.
Барвіночок хрещатий ніжить очі,
Аж голубіють душі у людей.
Троянда зашарілась після ночі,
Припала до лілеєних грудей.
Лілеєнька – немов молитва біла:
Не сповідає – слухає й мовчить,
Очищення дає душі і тілу,
Цнотливості без слів шляхетно вчить.
Півонія стоїть собі рожева,
З червоної стекла на землю кров,
А біла, мов казкова королева,
Феєрію читає небу знов.
Так світло, сумно, дивно і прозоро...
Але не засумуєш поміж трав:
Подивишся за жайворонком вгору,
А біля ніг мелодію заграв
Зелений коник... Літечко, о літо!
Метелики з очей твоїх летять.
У золотій короні йдеш по світу,
Намистинки коралові блищать –
Черешеньками-вишнями спадають,
Ще хвилька – і наллється в них добро.
А коли грози в полі відривають
І сонечко візьме під свій покров
Духмяні трави і поля зелені,
І цей червневий сад, червневий світ,
Він подарує людям у натхненні
Коралове намисто своїх віт.
|
