Василь Андрушко
* * *
у коридорі між свідомістю і під
гніздяться хижі птахи
на обід
приправлена серйозністю і шармом
у них сьогодні буде мармуляда
з дверей округлих
виповзають гади
з дверей навпроти
вилітають голуби
але
на тих що повзають
нема вини
а в голубів немає вух
цей рух
на напис що звисає зверху
Р Р
О О
Б Б
И О
Т
У не впливає
в птахів ще гострі кігті
зате притуплені дзьоби
* * *
у фірмана новий батіг
у перевізника
з безсоння почервоніли очі
у посередника
від слів і снів
мелодій і жалів
доріг розмитих і брукованого шляху
є ключ
в вождя із племені навахо
корона з пір’я
а слів коріння
проростає в дірці
що утворилась у тканині часу
строкатий кутас
у фірмана на батозі
пір’їна зачепилась на кутасі
* * *
в цій хаті
на горищі протяги і сухо
в кімнатах
із підлог пора пилюку стерти
в кутку павук
по вертикалі лізе муха
а на столі
надірвані лежать конверти
все ще заселений підвал
а за вікном
позачасове дієслово
займенник вжитий невпопад
квадрат в трикутнику
всередині підкова
ця хата
як вертеп із коляди на довгій палі
ця хата
не остання серед хат
* * *
ти тут не був ще
і ця дорога
розпластана
як дід жебрак на храмі коло церкви
просякнута еклезіастом і чеканням
покрилась мохом
цей пес бездомний без злоби в очах
як проводир
ховаються птахи
закручена пружина днини
засмагла жінка вийшла із води
на стегнах мокрих мерехтять зірки
дорога спить
на кінчиках листків кленових
багряно-оранжово
вмирає день
заходить сонце
вода запалює вогонь
* * *
міграція вини
на кінчику стріли
отрути крапля в дозі лікувальній
спрямована в сузір’я пса
на шкірі у якого
зотлілі головешки із каяфиного саду
дві жінки зранку що в дорозі
тлін бажань
на шкірі пса малхом
рука з мечем
нічні комахи
а десь дрімає чорнозем
світає
півень третій раз прокукурікав
на шкірі пса
над назаретом мла
в єрусалимі ніч
на небі зірка
і завтра на траві зблисне роса
* * *
те що написане
як кістка
дощами вимита
відбілена і висушена сонцем
продута наскрізь
до найдрібніших пор вітрами
що сказане
квадрат малевича у леті
із рваними червоними краями
про що подумано
бджола
бджола що має жало
яке в перерізі як семикутна зірка
а те
про що не можна говорити
закутай у кожух
і поверни назад
у чорну дірку
і помовчи
пий сам себе
закутий небом
поки на обрії прокльовується днина
і помовчи ще раз
на землю
із місяця звисає павутина
* * *
за Кирилом Ставровецьким
нема століть
нема років
хвилин
нема секунд
є тьма і світло
небо і земля
є звір і ангел
і відчуття польоту
є звіроангел
і жінки оксамит
є лиха фунт
на шальках зважений
за зроблену в майбутньому роботу
нема чогось
та є бджола
яка танцює в квітці
та зрідка гості
зола у пічці
пструг у річці
вино у ложці
* * *
...моя добра мамо
пишайтесь: я несу прапор
не бійтесь: я несу прапор
Р.Рільке
то рекрути ідуть
над ними прапор
і під ногами дощ
дощ що неквапно крапав
відтинок часу зітканий із прощ
під деревом розмова двох кротів
на дереві сорока гостей кличе
комахи погляд з риштування хмародера
сорочці чорно-біле личить
земель збирання чи землі
збирання пелюсток
із ружі дикої
напевно для варення
кларнета партію веде свисток
збирає призма кольори
і випускає білий промінь
тонкий із волосинку
і квітка пелюстки стулила
і помолилась тихо хмарі
у тичинку
* * *
останній вагон
вібрує як риб’ячий хвіст
у риби
що з нересту йде на світанку
коли повертають із поля стриножені коні
притемнені вікна нагадують ілюмінатори
у субмарині
і зблискують світлом далеких вогнів
опівнічних перонів
в тісних лабіринтах купе
на столиках м’яті квитки
розкидані карти
півтемрява дробиться на трісочки
в вагоні блукає скіф’ячим ликом фантом
і настрій тут
як у “Нічному дозорі” Рембрандта
без списів лише
і дівчинки із когутом
трясеться останній вагон
праворуч на небі юпітер
й тих десять
що оком не видно із ним
останній притрушує сніг
та не сягне із паровоза дим
вагона крайнього
як піт з чола не досягає нігтів
на пальцях ніг
* * *
під льодом хвиль нема
на льоді мокрий сніг
на нім сліди
людей птахів звірят
як східна в’язь
чи арамейські літери
їх прочитає зверху бузьок
він скоро прилетить
якщо не злиже сніг із середземних островів
рожевий вітер
голодні пси гризуть скоромну кістку
не зваживши на те
що піст
розбіленим ультрамарином світиться
із ополонки круглої
округло риба крізь гачки
із неба зчитує сузір’я
подібне на калини китицю
на небі хвиль нема...
|
